Башкортостан і Татарстан — ключ до розпаду Росії
Перша велика незалежна національна держава, яка була завойована росіянами, — Казанське ханство. Тоді татари та інші народи, що входили до цієї держави, втратили свою незалежність, а слідом за ними башкири.
Відчувши смак крові, імперія почала розширюватись далі: Сибір, Кавказ, Польща, Туркестан. Але почалося все з татарів та башкирів, і саме татарами та башкирами має закінчитися сьогоднішня Росія.
Після неминучої поразки Росії у війні з Україною в країні почнуть відбуватися незворотні процеси. Московські ліберали, або, як їх сьогодні називають, "хороші росіяни", у разі приходу до влади вже зараз готові надати незалежність Чеченській Республіці, Інгушетії, Тиві.
Заради збереження цілісності основної частини Росії вони навіть готові відпустити і Саха-Якутію, і Бурятію, і весь Кавказ. Навіть без цих республік Росія залишатиметься гігантською країною.
Але відпустити дві найбільші республіки — Башкортостан та Татарстан — вони не готові. Якщо ці дві тюркські республіки оголосять про свою незалежність, то Росія розколюється на дві частини, і все, що знаходиться за Уральським хребтом, автоматично відпадає.
Також разом із Татарстаном та Башкортостаном про свою незалежність оголосять ще чотири національні республіки Поволжя: Удмуртія, Марій Ел, Чувашія та Мордовія, яка розділиться на Ерзянь Мастор та Мокшень Мастор.
Таким чином у складі Росії залишаться тільки російські території, які так само підхоплять естафету і, найімовірніше, теж почнуть від'єднуватися — наприклад, Урал та Сибір.
Звичайно, цей варіант є неприйнятним для тих, хто хоче прийти замість Путіна і продовжувати керувати усією країною з московського Кремля. Саме тому московські ліберали так гостро реагують, коли чують про прагнення незалежності Башкортостану та Татарстану.
Вони переконуватимуть башкирів і татарів залишитися, обіцятимуть будь-які вільності та привілеї у складі "Прекрасної Росії Майбутнього". Якщо ж Уфа та Казань будуть непохитними у своєму прагненні до незалежності, то можуть і піти війною з метою змусити залишитися.
Всі здорові сили в Україні розуміють, що цілісна Росія навіть після поразки, навіть із приходом лібералів все одно залишається небезпечним монстром, який рано чи пізно знову розв'яже війну проти своїх сусідів.
Тому в Україні чудово розуміють, що розпад Росії на десятки незалежних держав за не лише національними, а й регіональними кордонами — це благо для всіх на багато століть. Це означає, що нащадки українців житимуть у мирі, не боячись агресії з боку "русского мира".
Україні необхідно поставити для себе як стратегічно важливе завдання працювати над розпадом Росії, і насамперед треба звернути увагу на Татарстан та Башкортостан.
Вважаю, що варто насамперед налагодити партнерські відносини з національно-визвольними рухами цих республік. У кожного з них є свої представницькі органи за кордоном, які працюють над тим, щоб їхні республіки здобули незалежність.
Якщо українська влада, політики та лідери громадської думки почнуть тісніше взаємодіяти з цими представницькими органами, тим самим легітимізуючи їх в очах політиків інших країн, а найголовніше — в очах народів, які вони представляють, то процес розпаду запуститься в головах мешканців цих республік.
Адже найголовніше — підготувати суспільства до неминучих змін, дати їм картину майбутнього. Водночас буде видно, що чинних керівників національних республік ніхто не визнає, не хоче з ними спілкуватися, вони є ізгоями у всьому цивілізованому світі.
Впевнений, що за Україною цю ініціативу підтримають Литва, Естонія, Латвія, Польща, Велика Британія та інші.
Також я вважаю, що крім визнання легітимності керівництва національно-визвольних рухів Башкортостану, Татарстану та інших національних республік Волго-Уральського регіону необхідно закласти основу їхніх майбутніх національних військ.
Наразі, за словами українського журналіста Дмитра Карпенка, у полоні Збройних сил України перебуває понад 100 солдатів із Башкортостану. За понад півтора року війни в Україні з Башкортостану обміняли лише 12 осіб. Такі самі дані щодо Татарстану.
Водночас обмінених полонених із Московської області втричі більше, хоча мобілізованих значно менше.
Це свідчить про те, що політикам із Кремля байдужа доля неросійських народів, яких вони змусили воювати за "русский мир", і про те, що повернення представників цих народів на батьківщину небажане, — а раптом вони щось зрозуміли в українському полоні? Можна скористатися цією ситуацією.
Необхідно надати органам національно-визвольних рухів за кордоном можливість вести агітацію серед своїх одноплемінників. З них можна формувати бойові загони, які будуть мотивовані та заряджені на боротьбу за незалежність своїх національних республік.
Все це разом дасть реальні результати для посилення дій національно-визвольних рухів в їхньому прагненні звільнити свої народи та національні республіки від імперської Росії.
Легітимність від світових політиків та власні національні збройні сили, що воюють на боці України, — все це матиме руйнівні наслідки для всієї Росії після того, як настане година "Х".