Полювання на російський бізнес: що зробила Україна за півтора року та хто гальмує процес?
Чому не всі справи закінчуються успіхом, а левова частка бізнесу з російським корінням продовжує працювати? Українці воюють з росіянами та … далі їм платять Повномасштабна війна між Росією та Україною триває вже майже півтора роки.
Внаслідок агресії Кремля загинули десятки тисяч українців, мільйони були змушені змінити місце проживання. Все це – загальновідомі факти, які, на жаль, стали тлом нашого повсякденного життя.
Україна як держава та українці як нація прагнуть розірвати будь-які зв’язки з країною-агресоркою, яскравими символами чого стали, наприклад, так званий "пушкінопад", перейменування топонімів, пов’язаних з колоніальним минулим, тощо.
Проте крім культурної, мовної, дипломатичної є ще одна сфера, у якій росіянам досі вдається зберегти свою присутність, і вона є не менш важливою, адже приносить окупантам гроші.
Йдеться про російський бізнес або бізнес з російським корінням, який попри війну продовжує заробляти на українцях. Платформа великих даних VKURSI свідчить, що на українському ринку наразі продовжують працювати понад 20 тисяч компаній, які мають прямий зв’язок з Росією.
Станом на 24 лютого 2022 року таких підприємств було понад 24 тисячі, отже за 16 місяців повномасштабної війни російський бізнес в Україні скоротився лише на 12,5%. За даними того ж VKURSI, у 2022 році українці заплатили російським компаніям майже 23 мільярди гривень.
Це, до прикладу, більше, ніж крайній пакет військової допомоги Україні від Сполучених Штатів ($500 млн). З-поміж компаній, які мають російське коріння, – низка обленерго, стратегічні підприємства та знайомі кожному українцю бренди.
В умовах війни будь-який бізнес, пов’язаний з країною-агресоркою чи її громадянами, має бути конфіскований і проданий українському чи іноземному власнику на прозорих торгах. Стратегічні ж підприємства, ймовірно, варто націоналізувати.
Всі необхідні законодавчі механізми для цього наразі створено. Що стосується націоналізації, то 29 травня цього року Верховна Рада з другої спроби таки ухвалила закон, який дозволяє виводити з ринку та передавати в управління держави банки підсанкційних власників.
У ЗМІ цей документ часто називали "законом про націоналізацію Альфа-Банку" – передусім, як очікується, за його допомогою мають націоналізувати фінустанову, яка торік змінила назву на Sense Bank. Через холдинг ABH Holdings S. A.
, що має штаб-квартиру в Люксембурзі, банком володіють російські олігархи Андрєй Косогов, Михаїл Фрідман і Пьотр Авен.
На початку травня холдинг заявив про початок виходу з російських активів, проте чи заслуговує ця заява довіри – відкрите питання з огляду на бажання росіян будь-якою ціною зберегти контроль над своєю власністю.
Так, у жовтні торік співвласник банку Михаїл Фрідман заявив про намір докапіталізувати фінустанову на мільярд доларів, сподіваючись, вочевидь, таким чином домовитися з українською владою.
У разі успішного застосування законодавчого механізму Sense Bank стане лише третім російським активом, що був націоналізований в Україні після 24 лютого 2022 року.
Ще у травні торік рішенням РНБО були вилучені корпоративні права та фінанси російських "Сбербанку" та держкорпорації "Веб. РФ". На цьому процес зупинився.
Влітку 2022-го Міністерство економіки України сформувало перелік російських активів, що підлягають націоналізації, 5 серпня його схвалив Кабмін. Але надалі Рада національної безпеки та оборони повернула документ на доопрацювання, яке триває досі.
Українські судді на боці російських олігархів: хто винен? Більш дієвим виявився механізм цивільної конфіскації у межах закону "Про санкції", зміни до якого були підписані президентом Володимиром Зеленським 23 травня 2022 року.
Згідно з законодавчими новаціями, конфіскувати можна будь-яке майно особи, що потрапила під дію обмежень РНБО за причетність до російської агресії.
Рішення виносить Вищий антикорупційний суд (ВАКС) за результатами розгляду позову Міністерства юстиції, на яке поклали обов’язок шукати докази належності того чи іншого активу підсанкційній особі.
3-го червня в інтерв’ю "Радіо Свобода" міністр юстиції Денис Малюська пообіцяв, що процес стягнення майна росіян і їхніх посіпак у дохід держави буде "швидким".
Під це завдання у липні в Мін’юсті був створений окремий Департамент санкційної політики, який очолила Інна Богатих. За підсумками року роботи Департамент прозвітував про стягнення активів 20-ти осіб, рішення суду щодо яких набрало законної сили.
Загалом Мін’юст подав 22 позови до ВАКС щодо 26-ти фігурантів санкцій РНБО. 11 із них стосуються не олігархів, а російських ректорів і депутатів, що підтримували агресію проти України та володіють нерухомістю в анексованому Криму.
Цю нерухомість у них конфіскували – наразі, до деокупації півострова, лише на папері.
Заступниця міністра юстиції Ірина Мудра в інтерв’ю Forbes пояснила, що такі справи потрапили до пріоритетних, оскільки у команді Мін’юсту є молодші юристи, які на таких відносно легких позовах набираються досвіду.
У послужному списку міністерства є і справді серйозні активи російських олігархів, що були стягнені в дохід держави. "Першою ластівкою" став колишній співвласник "Vodafone Україна" Володимир Євтушенков, чиї підприємства нині виготовляють безпілотники для армії РФ.
1 вересня Вищий антикорупційний суд постановив конфіскувати у нього 17 об’єктів нерухомості та частки у п’яти компаніях, що працюють в Україні, які згодом передали в управління Фонду державного майна.
Цікавою та показовою була справа щодо конфіскації активів російського олігарха Михаїла Шелкова – молодшого партнера соратника Путіна, гендиректора корпорації "Ростєх" Сєрґєя Чємєзова.
Через кіпрський офшор Limpieza Limited росіянин контролював низку стратегічних підприємств в Україні, зокрема – Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат на Дніпропетровщині.
20 лютого 2022 року, за кілька днів до початку повномасштабної агресії Росії проти України, 75% акцій "Лімпьєзи" придбала інша кіпрська офшорна компанія – Bolatico Limited. Таким чином, кінцевим бенефіціаром активів Шелкова нібито стала така собі громадянка України Світлана Ільтьо.
Сума угоди була номінальною – за 3750 євро жінка стала власницею потужного титанового комбінату. Проте судді Вищого антикорупційного суду ознак фіктивності не помітили та відмовили Мін’юсту у задоволенні позову.
Зрештою, Апеляційна палата ВАКС таки постановила конфіскувати активи, які російський олігарх намагався сховати. Цікаво, що Демурінський ГЗК, щоб довести свій "патріотизм", навіть перерахував 1 млн гривень на допомогу Збройним силам України.
Ця справа підтверджує інформацію, оприлюднену Національним агентством із запобігання корупції, про те, що перед початком вторгнення в Україну Володимир Путін зібрав у себе всіх олігархів і наказав переоформити фірми та майно, щоб вивести їх з-під санкцій.
За даними НАЗК, учасником цієї зустрічі був і один із найзаможніших росіян – власник компанії "Русал" Олег Дерипаска.
Активи Дерипаски – загалом 9 компаній, з-поміж яких ТОВ "Алюміній України", "Гуардон Україна", "Миколаївський глиноземний завод", "Глухівський кар’єр кварцитів", "Запоріжалюмінторг", "Сервісний центр "Металург", ПрАТ "Хустський кар’єр" і "Жежелівський кар’єр", – Вищий антикорупційний суд постановив конфіскувати ще в лютому цього року.
Проте адвокати підприємств оскаржили це рішення. 16 червня Апеляційна палата ВАКС підтвердила стягнення семи компаній, пов’язаних з російським олігархом, але відмовила Мін’юсту у конфіскації двох кар’єрів – Хустського та Жежелівського.
Судді визнали недостатніми докази зв’язку підприємств із Дерипаскою.
У чому причина таких невдач Міністерства юстиції у судах? У відомстві скаржаться на нестачу фахівців: у профільному Департаменті, за словами Ірини Мудрої, працює близько 20-ти людей, яких недостатньо, щоб виконувати велику за обсягом аналітичну роботу – розплутувати складні схеми маскування власності – "матрьошки" з офшорів, трастів тощо.
Опоненти Мін’юсту у судових провадженнях – високооплачувані та добре вмотивовані адвокати. Відомство також закликає ухвалити низку законодавчих змін, які б полегшили розшук і блокування активів росіян.
Зокрема, наполягають на створенні публічного Державного реєстру санкцій, до якого б мали доступ реєстратори, нотаріуси, банки, які б мали проявляти до підсанкційних осіб підвищену пильність.
Відповідний законопроєкт у березні цьогоріч народні депутати ухвалили у першому читанні з доопрацюванням. А 24 квітня прем’єр-міністр Денис Шмигаль вніс до парламенту ініціативу про надання Мін’юсту доступу до банківської таємниці щодо рахунків фігурантів санкцій.
Документ перебуває на розгляді Комітету з питань правової політики. Зауважимо, що попри окремі невдачі більшість позовів Мін’юсту ВАКС задовольняє. Так, 13 березня Апеляційна палата підтвердила рішення про конфіскацію у російського олігарха Євгенія Гінера акцій PINBank.
За даними "Економічної правди", фінустанову хоче отримати у своє розпорядження "Укрпошта", очільник якої Ігор Смілянський давно плекає ідею створення поштового банку.
Інша резонансна справа – щодо ТРЦ Ocean Plaza у Києві, 67% акцій якого належали близькому другу Путіна Аркадію Ротенбергу. 20 березня ВАКС стягнув частку російського олігарха у дохід держави. Було заявлено, що виручка з продажу Ocean Plaza буде передана на потреби ЗСУ.
4 липня перша віцепрем’єр-міністр – міністр економіки Юлія Свириденко заявила, що ТРЦ може стати одним із перших активів, реалізованих через систему "Прозорро. Продажі". Надалі саме ця платформа онлайн-аукціонів стане основною для продажу конфіскованого російського майна.
Загалом, як бачимо, робота Міністерства юстиції та Вищого антикорупційного суду приносить результати, але темпи явно незадовільні з огляду на те, скільки ще активів, що прямо чи приховано належать росіянам, продовжують працювати в Україні.
Так, РНБО вже запровадила санкції проти понад 11-ти тисяч осіб у зв’язку з російською агресією. З них 342 мають активи в Україні, 31 особа – значні (олігархічні) активи.
Є питання і до Міжвідомчої робочої групи з питань реалізації державної санкційної політики, яка розробляє санкційні списки для Ради нацбезпеки.
Для прикладу, аналітики неурядової організації StateWatch нарахували в Україні 112 активів 53-х російських олігархів, не всі з яких перебувають під українськими санкціями.
Заплутані схеми: як російський бізнес вдає "український" чи "європейський" 28 червня Міністерство юстиції подало позов до ВАКС щодо стягнення у дохід держави активів групи VS Energy.
Директорка Департаменту санкційної політики Інна Богатих назвала цю справу "головною санкційною битвою". Справді, провадження буде дуже показовим, адже VS Energy – це той кейс, коли російський бізнес намагається уникнути обмежень, удавши з себе європейський бізнес.
Найбільш загрозливим є те, що група контролює вісім (!) українських обленерго. У власності VS Energy – також шість готелів у Києві, Львові, Одесі та Олександрії, що працюють під брендом Premier, та ще 31 юридична особа.
Всі ці активи нібито належать європейцям – громадянам Латвії Віллісу Дамбінсу, Валтсу Вігантсу та Артурсу Альбергсу, громадянам Німеччини – Олегу Сізерману та Марині Ярославській.
Насправді, як встановили журналісти низки відомих ЗМІ, зокрема – "Радіо Свобода" та DW, – всі вказані особи мають зв’язок з членами наближеної до Путіна так званої "лужниківської" групи – російськими олігархами Євгенієм Гінером і Михаїлом Воєводіним, а також багаторічним депутатом Держдуми РФ Олександром Бабаковим.
Так, "німкеня" Марина Ярославська – це дружина росіянина Гінера, решта європейців працювали у структурах олігархів, або були їхніми молодшими бізнес-партнерами.
Мін’юст стверджує, що зібрав понад 11 тисяч сторінок доказів того, що саме росіяни є власниками VS Energy, – тепер справа за Вищим антикорупційним судом. Інший приклад приховування зв’язків з Росією – перейменування мережі спортивних товарів "Спортмастер-Україна" на Athletics.
"Спортмастер" – це російська компанія, заснована росіянами Ніколаєм і Владіміром Фартушняками, проте зареєстрована не в Росії, а у Сингапурі. На підставі цього керівники української "дочки" "Спортмастера" ще з 2014 року заявляли про відсутність у мережі російського коріння.
У березні 2022 року "Спортмастер" провів ребрендинг, змінивши назву, проте структура власності фірми не змінилася: акції мережі належать маловідомим компаніям, зареєстрованим у Гонконзі та Сингапурі.
Серед засновників ТОВ "Атлетікс" зазначені багаторічні менеджери "Спортмастер-Україна" Людмила Книш і Ігор Слоєв.
Конфіскація корпоративних прав у російських власників – це не кінцева мета, адже бізнес повинен продовжувати роботу, створюючи робочі місця та сплачуючи податки до бюджету.
У процесі продажу чи передавання в управління конфіскованих активів також можуть виникати труднощі. Так, триває судова тяганина через визначення управителя ПрАТ "Вінницяпобутхім" (ТМ "Ушастый нянь") – одного з найбільших в Україні виробників прального порошку.
100% акцій підприємства належали російському АТ "Невская косметика", проте 26 липня 2022 року Печерський районний суд Києва своєю ухвалою передав їх в управління Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА) у межах розгляду кримінального провадження.
24 жовтня АРМА огосило конкурс на управителя активом, який виграло ТОВ "Крайтекс-Сервіс", проте результати оскаржує не допущений до участі в конкурсі виробник антисептиків ТОВ "М Д М".
Поки "Крайтекс-Сервіс" намагається запустити актив і вивести на ринок пральний порошок вітчизняного виробництва, компанія не допущена навіть до конкурсів АРМА, яка у 20 разів менше за доходом від "Вінницяпобутхім", ставить палиці в колеса.
Або може бути в такий спосіб колишні російські власники намагаються повернути собі завод, використовуючи ставить палиці в колеса. Або може бути в такий спосіб колишні російські власники намагаються повернути собі завод, використовуючи ТОВ "М Д М", як підставну компанію.
Наостанок варто наголосити, що виявлення російських бізнес-активів в Україні та їх конфіскація – це ще один важливий фронт у Війні за Незалежність.
Російська економічна експансія, як ми переконалися, і в чому вже переконалися на Заході, має на меті не лише заробіток, а передусім – поширення свого впливу та підготовку ґрунту для майбутньої військової експансії.
На прикладі України весь світ бачить, що слідом за російськими грошима заходять російські танки. Тому і Європа, незважаючи на всі труднощі, нині розриває ці бізнес-зв’язки, якими були обплутані цілі сфери економіки.