Росія закінчує підготовку до наступу. Під ударом Донбас, Запоріжжя та Київ
Інакше шансів перемогти у цій війні буде дуже мало. Чисто математично". Думка.
Розрахунок на те, що для стримування цих атакуючих ударів Україна змушена буде вводити в бій ті високоякісні резерви, які зараз готуються в країнах-союзницях, і тим самим витрачатиме свій наступальний потенціал. Зрозуміло, ні Києва, ні Одеси і так далі ворог не візьме.
Війська агресора навряд чи взагалі отримають серйозний поступ. Хіба що повториться ситуація минулого літа, коли недоімперія практично вийшла до адмінкордонів Луганської області.
Але для ворога важливіше до осені 2023 остаточно перевести бойові дії в затяжну позиційну форму. Перетворити все на війну на виснаження. Тому що в такій війні Україна має мінімальні шанси. Так, у недоімперії закінчується сучасне озброєння, а нам надходить його дедалі більше.
Але ж старі, радянські часи — там залишається. Старі гаубиці Д-30 стріляють неточно, але стріляють. І старий незахищений танк Т-55 повільно, але рухається. І також стріляє.
І покірні мобіки без надійних бронежилетів та зв'язку, озброєні "калашами", повзуть уперед і теж стріляють у бік наших позицій. Мруть, як мухи, наприклад, вулиці Соледара завалені трупами окупантів, але повзуть.
За законами великих чисел якась частина цих снарядів та куль влучатиме в наших воїнів. А на тому боці ресурси живої сили в десятки разів більші. І її в недоімперії, як з'ясувалося, не шкода нікому.
Ні, зрозуміло, генералам, що воюють по-сталінськи, ні рідним і близьким мобіків, що відправляються на забій, ні самим мобілізованим, з тугою і безвихіддю, але таки бродячим на бійню.
У такому режимі, тупо давлячи могилізованими та обстрілюючи з радянської старі, недоімперія, на жаль, здатна воювати роками. А за кілька років у США може прийти до влади президент-республіканець і підтримка України, найімовірніше, суттєво знизиться.
На це, власне, у Кремлі та розрахунок. Україні життєво необхідно переламувати ситуацію цього року, не дозволяючи ворогові затягнути війну, де він отримає ресурсну перевагу за живою силою.
Треба, грамотно маневруючи, стримати наступ, який розпочнеться вже у лютому, вимотати супротивника, а потім ввести в бій резерви та здійснити стрімкий контрнаступ. Тобто повторити те, що ми вже бачили у виконанні ЗСУ під Харковом та Херсоном.
Звільнення окупованих територій має бути масштабним та максимально показовим, щоб у недоімперії почалися внутрішньополітичні потрясіння. Розумієте, на втрати їм там начхати. А ось на поразки, які не приховати, там реагують надто болісно. Істерично, я сказав би.
У цьому сенсі напрямки нашого контрнаступу цілком очевидні. Це може бути просування у бік Криму із заходом на півострів до лінії Красноперекопська.
Або звільнення Донбасу, причому безпосередньо Луганськ та Донецьк штурмувати зовсім не обов'язково, достатньо взяти їх у блокаду та перерізати шляхи постачання зброї та боєприпасів.
Це завдання цілком реальне з урахуванням того, що корпуси, сформовані з жителів Донбасу, практично знекровлені. А армія агресора як не вважала Донбас своєю російською територією, так і не вважає зараз, особливо вперто обороняти його вона не стане.
Наш успішний контрнаступ дає непоганий шанс на продуктивні переговори на справедливих умовах щодо припинення бойових дій. Зрозуміло, це не буде міцний світ, а тимчасова пауза.
Але у нас з'явиться можливість серйозно посилити свою обороноздатність, насамперед, за рахунок власного виробництва. А також зайнятися цілеспрямованим розвалом недоімперії зсередини, що для України є життєво важливим.