Снарядний голод і "Зброя перемоги": чому в Україні "буксує" виробництво 155-мм боєприпасів
Чому Україна відчуває дефіцит снарядів попри заявлене зростання власного виробництва? Як пише у своєму розгорнутому матеріалі "Оборонка", основною причиною цього залишається дисбаланс між темпами споживання боєприпасів і реальними можливостями внутрішньої оборонної промисловості.
Автори публікації зазначають, що наприкінці 2024 року Кабінет Міністрів ухвалив постанову "Зброя Перемоги", яка покликана забезпечити преференції українським виробникам озброєння і створити умови для довгострокових контрактів на постачання пріоритетних зразків.
Однак, як з'ясувалося, механізм її реалізації викликає серйозні питання.
Одним із прикладів стала компанія "Українська бронетехніка", яка в жовтні 2024 року отримала ліцензію від Czechoslovak Group на локалізацію виробництва 155-мм артилерійських снарядів М107, L15, ER-BT VMK/M і 120-мм танкових боєприпасів.
Планувалося, що частка українського виробництва на перших етапах становитиме близько 55%, включно з наповненням вибухівкою, а з подальшою локалізацією детонаторів і капсул — до 70%.
Але попри значні інвестиції у виробниче обладнання (вартістю десятки мільйонів євро) та очікування поставок понад рік, українські потужності залишаються недозавантаженими.
Причина — низький рівень закупівель Міністерством оборони саме тих боєприпасів, які мають вироблятися в Україні, а також відсутність локалізації виробництва порохів.
Таким чином замість 100 тисяч снарядів у 2025 році та 300 тисяч у 2026-му відомство замовило лише "десятки" тисяч боєприпасів, і то — переважно за рахунок виробництв Czechoslovak Group за кордоном.
Як пояснив голова Агентства оборонних закупівель Арсен Жумаділов, критичним фактором стала наявна система закупівель, яка не дозволяє надавати преференції українським виробникам.
Іншими словами, постанова Кабміну "Зброя перемоги" не дає чітку інструкцію органам закупівлі, яким саме чином віддати їм перевагу вітчизняним підприємствам. "На рівні правил ніяк не врегульовано, щоб ми надавали перевагу нашим виробникам у закупівлях.
Якщо наш виробник пропонує щось по 1000 євро за одиницю, а потім приходить якийсь імпортер і пропонує те саме за 950 євро за одиницю — ми будемо змушені контрактувати імпорт, навіть якщо локальний виробник принесе податки в бюджет", — зазначив Жумаділов.
У підсумку українські виробники озброєння, попри всі вкладення і потенціал, змушені боротися за можливість розвитку національної оборонної промисловості, а країна втрачає шанс значно наростити власний боєприпасний потенціал в умовах, коли на світовій арені відбувається гострий дефіцит артилерійських ресурсів.