Проти Путіна, але не за Україну. Кому з російських опозиціонерів не можна довіряти

Серед потенційно нових лідерів Росії справжніх антиімперців – одиниці Аналіз дій конгломерату діячів, який називають російською опозицією, продовжує залишатися актуальним.

Ми повинні знати, з ким доведеться мати справу на наступному витку протистояння з цією країною, на що чекати від її нових лідерів. Спробуємо кількісно структурувати російську опозицію. Усі вони проти Путіна, всі вони на словах проти війни та за мир.

Щоправда, якби бойові дії розвивалися інакше, багато хто з них "примирився" би з таким перебігом подій, як свого часу із захопленням Криму, і наводив би навальнізми гастрономічних порівнянь.

  Отже, відмінності між релокантами слід шукати в іншому: у рівні зараженості вірусом імперства та на рівні користі від їхніх дій для України.

Перший параметр можна оцінювати за їхніми заявами про: 1) заперечення російської культури; 2) проблемі віз для росіян; 3) надання суб'єктам РФ права на вихід із її складу; 4) питання денуклеаризації РФ; 5) причини прориву Каховської ГЕС; 6) постколоніальний синдром.

І щодо наративів, які дуже схожі на кремлівські (пропозиції зупинити бойові дії лінією розмежування військ, замовчуючи, що на окупованих територіях триватиме геноцид українського населення); цькуванні в соцмережах тих, хто звертає увагу на їхню, м'яко кажучи, неадекватність, коли вони трублять на весь світ, що є не меншими жертвами, ніж українці, які гинуть під обстрілами російської армії.

  Другий параметр слід оцінювати за допомогою, яку вони надають Україні: донати ЗСУ та українським біженцям, підтримка в інформаційній війні, допомога у збереженні її інфраструктури, реальний опір путінському режиму.

Проведена структуризація дозволяє виділити 4 кластери – антиімперці та імперці, які приносять або не приносять користь Україні. Знак (+) оберемо для позиції антиімперців та друзів України, а (-) для їх антагоністів. За моїми суб'єктивними оцінками, О. Навальний, І. Яшин, К.

Шульман та С. Пархоменко віднесені до групи (-,-) – імперці, діяльність яких не приносить користі Україні. В. Шендеровича віднесено до групи (+,-) – його важко назвати імперцем, але його висловлювання про "нацизм в Україні" явно спрямовані їй на шкоду. М. Ходорковський, Г. Гудков, Ю.

Латиніна, М. Гельман, Є. Альбац, Є. Чичваркін, С. Алексашенко, Є. Ройзман, Д. Муратов віднесені до групи (-,+) – їм властиво імперство, але їхня діяльність на даному етапі по-різному, але корисна Україні.

До четвертої групи (+,+) увійшли ті, хто виступає з антиімперських позицій і щонайменше бере участь в інформаційній та фінансовій підтримці України. Тут є радикальне (К. Марголіс, К. Ларіна, М. Фейгін, А. Піонтковський, І. Пономарьов, О. Невзоров); менш радикальне (Г. Каспаров, Є.

Кисельов, Ю. Федоров, О. Морозов, К. Орлова); та помірне (С. Гурієв, Д. Биков та Б. Акунін) крила.   Цікаво, де розташувалися б Б. Єльцин і Б. Нємцов. Думаю, Єльцин був десь поруч із Навальним, а Нємцов – поруч із Чичваркіним, тобто були б у різних кластерах.

А ось Путін був би в одному кластері з Єльциним. Путіна вважають фатальною помилкою Єльцина. Але треба визнати, що вся путінська матриця рашизму зароджувалась за часів Єльцина, саме за нього були посіяні всі ці отруйні зуби дракона.