Сафронов — це лише початок. Що чекає на прихильників Путіна
Для нього найголовніше — знищувати прихильників Журналіст московського «Коммерсанта» та «Ведомостей» Іван Сафронов був прихильником російської влади, захоплювався «Кримнашем» і в результаті своєї професійної кар'єри досяг того, чого більшість московських журналістів не досягає ніколи — опинився зовсім поруч із владою, ставши радником професійного патріота та улюбленця Володимира Путіна — Дмитра Рогозіна.
Відео дня Рогозін, новий начальник Сафронова, грав у великодержавство ще тоді, коли про Путіна знали хіба що на вулицях Петербурга, очолював Конгрес російських громад і приглядав за генералом Олександром Лебедем, ще одним представником «справжньої» Росії.
Здавалося б, робота з такою людиною гарантувала колишньому журналістові блискуче майбутнє, — пише Віталій Портников для Крим. Реалії.
Але Сафронов опинився в слідчому ізоляторі, а тепер отримав 22 роки ув’язнення — майже довічне ув’язнення, якщо знати звичаї російських в’язниць — за шпигунство на користь чеської розвідки.
На його захист виступили лише колишні колеги, Рогозін лише раз згадував, що мав такого радника. То що ж підвело Сафронова? Підвели зовсім не погані знайомства.
І тим паче не переконання — жодних переконань у Сафронова, певен, ніколи не було, як і у більшості сучасних кар'єрних російських журналістів. Він, думаю, всього-на-всього переконаний кар'єрист. Підвела логіка розвитку авторитаризму.
Авторитарному режиму зовсім не обов’язково знищувати лише ворогів. Для нього найголовніше — знищувати прихильників.
Тому що тільки в цьому випадку в суспільстві виникає та сама атмосфера липкого страза і доносів, яка робить тебе вже не прихильником, а рабом авторитарної влади. А авторитарній владі, між іншим, якраз і не потрібні прихильники. Їй, певен, потрібні раби.
Їй треба, щоб чиновники, пропагандисти, просто звичайні люди не знали, чи прокинуться вони вранці у власних ліжках. Багато високопосадовців сталінських часів взагалі спали в костюмах — щоб чекісти не заарештували їх у спідній білизні, члени ЦК партії все ж таки.
І це не образ, не перебільшення, а спогади родичів, наприклад другого міністра закордонних справ СРСР Максима Литвинова. Більшовики встановили у суспільстві атмосферу терору. Але вже за кілька років після перемоги у громадянській війні вони почали вбивати своїх.
На лаві підсудних під час показових процесів опинялися вожді більшовицької партії: Лев Каменєв, Григорій Зінов'єв, Микола Бухарін, Олексій Риков, маршали Михайло Тухачевський, Василь Блюхер і Микола Єгоров. А журналісти? І журналісти також.
Карл Радек чи Михайло Кольцов були значно полум’янішими пропагандистами зла, ніж Іван Сафронов. І теж були близькі до влади. А ми ж назвали лише кілька імен.
У роки сталінізму розстрілювали цілими Центральними комітетами, міністерствами та колегіями НКВС! Сталін міг бути впевнений: він залишиться главою держави до своєї останньої години. Путіну, схоже, теж потрібна така впевненість, тим паче, на тлі українських невдач.
Ще вчора він вважав, що розтрощить Україну за три дні. Зараз бачить, що для перемоги йому потрібні роки виснажливої війни.
Кому таке сподобається? Думаю, єдина можливість для авторитарного правителя вціліти в такій ситуації — залякати потенційних супротивників так, що вони першими донесуть на тих, хто не думав виступати проти «вождя». Сафронов — це лише початок.
Впевнений, ми ще неодноразово побачимо на лаві підсудних високопоставлених російських керівників, пропагандистів, воєначальників і вчених. Тож якщо серед заарештованих опиняться, наприклад, Дмитро Медведєв чи Володимир Соловйов, ніхто не має дивуватися.
Чому Сталін міг розстріляти за хибним звинуваченням Зінов'єва — секретаря та найближчого соратника Леніна, а Путін не може заарештувати будь-кого з найближчих соратників? Мабуть, атмосферу страху, доносів і деградації російському суспільству гарантовано.
Натомість, ймовірно, Володимир Путін помре своєю смертю і на посаді президента Російської Федерації на тлі зруйнованої його агресивною політикою країни.
І так, уже за кілька тижнів після зміни режиму росіяни, не виключаю, засуджуватимуть його правління, а влада — випускатиме з тюрем в’язнів режиму. І так, люди, які зараз підтримують авторитаризм, змагатимуться у підтримці демократії.