Вирок для Путіна: Чому міжнародне правосуддя поки не може покарати диктатора
І все для того, аби зрештою на лаві підсудних опинилося найвище керівництво РФ, зокрема президент Володимир Путін та його найближче оточення — Сергій Шойгу, Сергій Лавров та Микола Патрушев.
Що буде з ними, а також офіцерами та солдатами російської армії, які не просто брали участь у війні, а вчиняли міжнародні злочини щодо цивільних, розбирався Фокус.
"20 років в’язниці, як вони мені й обіцяли, — це для них покарання, — говорить Олена з Донецької області, яку в окупації затримали за підозрою у шпигунстві на користь України. — Кулю в лоба треба ще заслужити.
Саме так вони мені й говорили: "Якщо заслуговуватимеш — дамо кулю, а ні — будеш гнити у в‘язницях". "Має спрацювати "закон бумеранга". Хочеться, аби мої кривдники пережили все те, що і я. Думаю, все їм повернеться, кожен із них отримає своє.
Я жодного прізвища не забуду, всі записала", — говорить інша мешканка Донецька Ольга. Її кілька років тому також затримали в окупації за підозрою у причетності до скоєння диверсій.
Незважаючи на те, що на той момент жінці було понад 60 років, її жорстоко катували електричним струмом та тримали у СІЗО майже два роки.
Документатори міжнародних злочинів, скоєних в Україні вже після 24 лютого 2022 року, говорять, що люди, які стали свідками та жертвами дій росіян в окупації не лише розповідають, що відбувалося, а й часто намагаються згадувати про тих, хто це, на їх думку вчиняв.
Часто вони називають лише позивні, адже обличчя були приховані під масками, або ж імена, можливо, вигадані. Але деякі з точністю можуть описати риси обличчя та переконують, якщо побачать кривдників на фото — неодмінно впізнають.
Для потерпілих інформація про окупантів, а особливо тих, хто бив, викрадав, вбивав, є не менш важливою, аніж про обставини конкретного злочину. А отже можна говорити, що за понад рік від початку повномасштабної війни сформувався запит на встановлення справедливості.
І цей запит може бути як мінімум у випадку 71 тисячі воєнних злочинів. Саме стільки за даними Офісу генерального прокурора України зафіксовано правоохоронцями після початку повномасштабного вторгнення. Також не варто забувати й ті, що були вчинені до того.
У кожному з них може бути як кілька постраждалих, так і десятки свідків, які готові говорити та чекають, що на лаві підсудних колись опиняться як безпосередні виконавці, так і ті, хто віддавав накази — від офіцерів конкретних підрозділів до найвищого керівництва Росії, а також Білорусі, яка також бере участь у цій війні на боці агресора.
Але наразі незважаючи на таку величезну кількість злочинів, в українські суди потрапили лише кількасот обвинувальних актів. Причина — велике навантаження на слідчі органи та неможливість їх розслідувати такий масив справ.
І це об’єктивно — жодна система, навіть британська чи американська, не могла б впоратися з таким обсягом. А надто коли йдеться про складні кейси, у яких немає доступу ані до місця злочину, ані до ймовірних кривдників.
А надто, коли йдеться про організаторів ведення так званої спеціальної воєнної операції на території України.
Тож очевидно, що Україна у цьому питанні потребує допомоги міжнародних партнерів — у створенні спеціального механізму чи навіть кількох для покарання за міжнародні злочини, які нині існують у міжнародному кримінальному праві.
А це геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Звісно, всі злочини, які відбуваються на території України мають розслідуватися вітчизняними правоохоронними органами та розглядатися в українських судах.
Для цього в українському кримінальному кодексі існує стаття 438 — "Порушення законів та звичаїв війни". Але як вже ми говорили, в умовах агресії та окупації охопити все складно і через велику кількість, і через відсутність доступу.
Тому на допомогу мають приходити міжнародні партнери, адже міжнародні злочини — це не лише справа окремих держав, вони розцінюються світом як суспільно небезпечні умисні посягання на життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства, основи існування держав і народів.
Саме тому після початку повномасштабного вторгнення не тільки українські слідчі та прокурори взялися за розслідування, але була створена спільна слідча група з вивчення тяжких міжнародних злочинів в Україні (JIT), а Міжнародний кримінальний суд (МКС) оголосив про початок розслідування міжнародних злочинів, вчинених на території України.
І саме тому Україна лобіює створення спеціального трибуналу. Нині великі зусилля України спрямовані на погодження та організацію спеціального трибуналу щодо агресії. Тобто структури, яка розглядатиме один конкретний міжнародний злочин із вищезгаданого переліку.
Ще у вересні 2022 року президент Володимир Зеленський утворив робочу групу на чолі з головою Офісу президента Андрієм Єрмаком, яка опрацьовуватиме питання створення такого трибуналу.
Головними лобістами цієї групи є посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ України Антон Кориневич та заступник керівника Офісу президента України Андрій Смирнов. Вони найчастіше пояснюють, чому має бути створений саме трибунал щодо агресії.
Варто зауважити, що злочин агресії є найлегшим міжнародним злочином для доведення.
"Для цього не потрібно збирати безліч доказів, на відміну від злочинів проти людяності чи воєнних злочинів, адже все зрозуміло, все відкрито, — говорить посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ України Антон Кориневич.
— Є наказ президента Росії про початок "спеціальної воєнної операції" в Україні". Тобто ведення агресивно війни, тож очевидно, що він, як й інше керівництво Росії ймовірно, причетне до цього злочину. Аби створити такий трибунал, можна піти як мінімум трьома різними шляхами.
І всі вони, за словами, Андрія Смирнова нині розглядаються. Перший — на основі угоди України та ООН із прийняттям відповідної резолюції Генасамблеї ООН. Другий — на основі багатостороннього відкритого міжнародного договору між державами цивілізованого світу.
Третій — за допомогою гібридного механізму, за якого трибунал створюється як система суду в національній системі судоустрою і може працювати як в Україні, так і за кордоном із можливістю залучення до його роботи міжнародних суддів. Два перших в ОПУ називають прийнятними.
Але максимальна робота триває саме з ООН. Україна активно готує текст резолюції щодо створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії. Її вже у квітні мали б винести на голосування на засіданні Генеральної Асамблеї.
"У нас є бажання дещо посилити цю резолюцію, проєкт, який маємо. Наприклад, ми боремось за те, щоб там з’явилась фраза "міжнародний механізм засудження за злочин агресії".
Це важливо, тому що підкреслює, що буде не гібридний трибунал, а трибунал, який ми хочемо створити", — зокрема зауважив головний консультант кабінету керівника Офісу президента Олег Гавриш.
"Якщо ми говоримо винятково про трибунал щодо агресії, то Генасамблея, дійсно, це той майданчик, на якому потрібно працювати, — зазначає у коментарі Фокусу адвокатка Української правової консультативної групи та коаліція "Україна. П'ята ранку" Аліна Павлюк.
— І важливо проводити роботу з пошуку якомога більшої підтримки такої ініціативи — тобто понад двох третин голосів, не фокусуватися лише країнах Європи чи Америки, а не забувати про Азію та Африку, оскільки за останні п’ятдесяти років їх країни самі не раз ставали жертвами злочину агресії.
Там можуть запитати: чим Україна краща, коли нам було погано — на нас не звертали увагу. Тому їм треба пояснювати, аби внаслідок отримати дієвий механізм, який дозволить переслідувати за злочин агресії.
Велика підтримка могла б не лише легітимізувати механізм, а майбутнє рішення. І це важливо, адже на лаві підсудних опиняться перші особи держави — Путін, Шойгу, Медвєдєв, Патрушев. При чому розгляд має відбуватися в присутності обвинувачених.
Найтяжчі міжнародні злочини — це не ті злочини, які можна розглядати у заочному форматі". При цьому юристи говорять, що існує кілька важливих моментів, над якими варто було б подумати перш ніж створювати саме такий трибунал.
"Чи коректно щодо постраждалих, їх запиту на правосуддя та встановлення істини, створювати тільки трибунал щодо агресії, і не розслідувати злочини проти людяності, геноцид та воєнні злочини в комплексі, — зазначає Павлюк.
— Особливо у той час, коли національної системи правосуддя, яка завалена справами, не має ефективних інструментів, аби розглядати такі кейси, та й ресурси МКС, який готовий братися за окремі інциденти, як, наприклад, зараз розслідувати лише випадки депортації дітей та атаки на енергетичну інфраструктуру.
Можливо, варто було б подумати про широкий мандат для трибуналу". Юристи, з якими поспілкувався Фокус, зазначають, що не можуть поки пояснити, чому нині йдеться винятково про злочин агресії. "Ми чули багато історій, що це швидше, дешевше.
Але досвід говорить, що це не так — на створення трибуналу потрібен час. І не факт, що суттєво легше зробити, ніж трибунал із більш широким мандатом, — зазначає юрист-міжнародник Арьє Мора.
— Але головне — таке рішення ігнорує проблему з іншими злочинами, а також відштовхується від ілюзії, що такої проблеми нема.
Адже коли запитуєш, що з іншими злочинами, або чуємо: у нас все нормально — розберемося, або виходить голова Верховного суду Всеволод Князєв і говорить, що судді вже готову ухвалювати рішення і розробляти свої стандарти щодо геноциду.
І у цей же момент вони зазначають, що слідчі, прокурори, судді вже зараз дуже перевантажені, ресурсів мало, але ми впораємося". Цікаво, що нині навколо питання створення спеціального трибуналу щодо подій в Україні гуртується все більше держав та окремих інституцій.
Як каже міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, станом на 14 березня до коаліції вже долучилося 32 держави. Серед них Велика Британія, Франція, Німеччина, а також такі інституції як Парламентська асамблея Ради Європи, Європарламент, Парламентська асамблея НАТО.
Щоправда, більшість з них говорять про те, що світ потребує спеціального трибуналу для судового переслідування політичного та військового керівництва Росії та її союзників, зокрема, Білорусі, і не пропонують обмежуватися злочином агресії.
І поки Україна готувала текст резолюції, прокурор Міжнародного кримінального суду, який, відомо, наразі не підтримує створення окремого спеціального трибуналу, видав ордери на арешт президента РФ Володимира Путіна, а також Марії Львової-Бєлової, яка є уповноваженою президента РФ у справах дитини.
Причина — попередні результати розслідування випадків депортації українських дітей. "Так МКС заявив про свій намір притягнути Путіна до відповідальності, і не збираються цим поступатися", — зауважує Аліна Павлюк.
Вона припускає, що оголошена підозра може загальмувати процес ухвалення резолюцію ООН. "Якщо подивитися на процеси з боку: риторику головного прокурора МКС в Гаазі Каріма Хана, меседжі з нещодавньої конференції у Лондоні, то можна побачити, як прогресує МКС.
Це ж йому нещодавно дорікали у тому, що він не має ані грошей, ані ресурсів для розслідування, що не може показати публічний результат та готовність переслідувати першу особу держави. І ось — маємо підозру. І підозру президенту Володимиру Путіну.
Тож зараз козирі в руках у Хана", — продовжує вона. В Україні підозри Путіну та Львовій-Бєловій зустріли схвально.
Верховна Рада, приміром, ухвалила відповідно постанову та закликала сторони-учасниці Римського статуту здійснити заходи для виконання рішення Міжнародного кримінального суду про видачу ордера на арешт.
Щоправда, заклик видається трохи дивним на тлі того, що Україна, яка мала б і сама ратифікувати Римський статут (його основі діє МКС), але роками цього не робить, а отже не стає учасницею умовного "римського клубу" з відповідним впливом.
Формальна причина нератифікації — рішення Конституційного суду, неформальна — побоювання, що в разі ратифікації на лаві підсудних можуть опинитися і громадяни України, які могли вчиняти міжнародні злочини.
Після видачі ордера на арешт Путіну та дитячій уповноваженій РФ процес розслідування у стінах МКС не зупиняється — їм, а також іншим фігурантам можуть бути пізніше оголошені нові підозри.
Крім того, дії МКС не унеможливить створення трибуналу чи іншого спецмеханізму, про які йшлося раніше. Скоріше питання розслідування на рівні МКС та створення спецтрибуналу — питання взаємозалежні, бо, повторимося, злочинів багато — роботи вистачить всім.
"Коли ми в коаліції організацій, які займаються документуванням воєнних злочинів, обговорюємо питання правосуддя, ми намагаємося відштовхуватися від потреб системи, яка має впоратися з наслідками конфлікту — тобто усіма злочинами, — продовжує Арьє Мора.
— І ми намагаємося запитати у людей, як вони бачать покарання для кривдників, але при цьому бачимо, що діалог про це на найвищому рівні відсутній, там існує така позиція: ми все вже придумали, ви нас підтримайте, тобто, ймовірно, трибуналом щодо агресії прагнуть поставити крапку, зробити остаточні юридичні висновки.
Навряд чи на це погодяться країни-учасниці ООН. Думаю, якщо буде проголосована резолюція, то формулювання у ній будуть звучати приблизно так: "Правосуддя важливе, інтереси постраждалих мають забезпечуватися".