Майстри мобільної війни: як війна змінила українських десантників
Українські десантно-штурмові війська (ДШВ) вважалися і вважаються військовою елітою — мобільним формуванням, яке вміє швидко переміщатися і реагувати на загрози, а також проводити операції в тилу противника.
В умовах війни в Україні операції в тилу ворога мають проводитися після прориву лінії фронту, з виходом на оперативний простір сильних мобільних груп, що володіють високою маневреністю і вогневою міццю.
Фокус переклав статтю польського військового історика та експерта з сучасних збройних конфліктів Марціна Гавенди про еволюцію українських десантно-штурмових військ.
Класикою такої операції з прориву слабкого фронту і проникнення в тил рейдових груп ДШВ уже стали Харківська наступальна операція вересня 2022 року та Курська наступальна операція, що розпочалася в серпні 2024 року, де в перші години важливу роль зіграли штурмові, розвідувальні та спеціальні підрозділи за підтримки рейдових груп ДШВ.
Першою помітною зміною порівняно з десантними військами довоєнної епохи став перехід від доктрини легких аеромобільних і десантно-штурмових військ до механізованих рейдових військ, які включають навіть бронетанкову складову.
Таким чином, ДШВ стали схожі на механізовані війська, але зберегли деякі десантні можливості (в українських умовах здебільшого за допомогою гелікоптерів), проводячи стратегічні повітряні перекидання і рейдові операції у відриві від своїх основних сил.
Тому ДШВ України пристосовані для операцій, характерних для так званої оперативно-маневреної групи, тобто оперативного угруповання, призначеного для несподіваного для супротивника перенесення операцій за місцем, часом і напрямком на оперативний простір і створення там другого фронту, що ми й спостерігаємо в районі Курська, де два батальйони з 80-ї та 82-ї бригад перебували на вістрі прориву.
Оперативна маневрена група діє окремо від основних сил і призначена для ведення високоманеврених бойових дій з дезорганізації оборони противника. Саме такі операції ми спостерігаємо в Курській наступальній операції.
Крім того, вони вже мали місце в Харківській наступальній операції і зазнали невдачі в Запорізькій наступальній операції.
Під час Харківської та Курської наступальних операцій основу рейдів становили мобільні групи розвідників, спецпризначенців і виділені ротні та батальйонні тактичні групи зі складу бригад ДШВ, які протягом кількох днів вели наступальні дії на оперативному просторі противника.
У класичному розумінні операції оперативно-маневреної групи зачіпають фланги і тил противника, при цьому користуючись підтримкою повітряно-десантного або ударного компонента, однак, з огляду на насиченість фронту засобами ППО і потенційну загрозу з боку винищувальної авіації, українські ДШВ не виконують таких тактико-оперативних і навіть суто тактичних завдань (втім, як і їхній російський аналог — ВДВ, за деякими винятками на першому етапі війни).
Те, що ми не бачили таких десантів протягом усієї війни, пояснюється двома причинами.
По-перше, вертолітні десанти в прифронтовій зоні (не кажучи вже про парашутні операції) дуже ризиковані, через що такі операції було зведено до неглибокої розвідки та диверсійних групових операцій.
По-друге, частину цих завдань узяли на себе елітні та спеціальні формування, розширені в умовах воєнного часу (в основному це спецпідрозділи ССО, ГУР і СБУ).
Друга зміна, що впадає в око, — озброєння ДШВ західною технікою, включно з колісними транспортерами, як-от VAB, Stryker, Dingo, колісними MRAP і гусеничними бойовими машинами піхоти у "важких" батальйонах, як-от Marder.
Таким чином, у філософії застосування ДШВ мало що змінилося, крім самого обладнання. Так, у 82-й окремій десантно-штурмовій бригаді зразкову пару БТР-80 і Т-80 замінили на трійцю зі Stryker, Marder і Challenger.
Бригада стала краще броньованою і озброєною, але вона, як і раніше, орієнтована на мобільність, хоч і з виділеним важким компонентом — БМП і танковою підтримкою.
Мабуть, підрозділом, що найбільше змінився, стала 25-а повітряно-десантна бригада, яка єдина зберегла пострадянські десантні машини і в теорії була готова до класичного повітряного десантування.
Під час бойових дій БМД потихеньку вибували з гри, а сама бригада отримувала різноманітну бронетехніку. Восени 2023 р. 25-та бригада отримала партію БМП Marder 1A3, яка на сьогоднішній день є найважчою БМП, що перебуває на озброєнні підрозділів ДШВ.
Коли йдеться про перехід бригад ДШВ на західну техніку, звісно, багато що залежить від передачі озброєнь, але певна тенденція полягає в тому, щоб озброїти аеромобільні бригади колісними машинами і 105-мм артилерією.
Важча техніка, така як бойові машини піхоти і самохідна артилерія, теж надходить до десантно-штурмових бригад.
Так, наприклад, 46-та аеромобільна бригада отримала транспортери VAB, Husky і Wolfhound, 77-та — MaxxPro і Dingo, а найважча, 82-га бригада ДШВ, отримала танки Challenger, БМП Stryker і Marder, а також самохідні гаубиці M109.
Однак це лише тенденції, оскільки часто батальйони ДШВ отримують таку техніку, яка виявляється "в наявності". Наприклад, 82-га окрема десантно-штурмова бригада влітку отримала партію MRAP Cougar.
В інших десантно-штурмових бригадах теж найчастіше спостерігається своєрідний мікс пострадянської та західної техніки, який варіюється від батальйону до батальйону.
Найбільшою відмінністю аеромобільних бригад від десантно-штурмових є наявність в останніх власного танкового батальйону (Т-80, Т-72). Що стосується 148-ї артилерійської бригади, то тут є гаубиці M777 і Caesar, а також пускові установки БМ-21 "Град".
З останніх оновлень, починаючи з поточного року, варто відзначити надходження ББМ Stryker до батальйону 80-ї бригади (зима 2024 року) і MRAP Cougar — до 82-ї бригади (літо 2024 року).
Таким чином, номенклатура техніки на озброєнні ДШВ дуже різноманітна, особливо за типами транспортерів, MRAP і бронемашин: Stryker, VAB, Bushmaster, Iveco, MaxxPro, Cougar, Spartan, Shield, Novator, Dingo та ін. Новинкою для підрозділів ДШВ стало використання мотоциклів.
Кілька мотоциклів Enduro перебувають на озброєнні взводу безпілотників 1-го батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Вони використовуються не для виконання наступальних завдань, як у випадку агресора, а для доставки невеликих вантажів, виконання ротацій тощо в умовах панування безпілотників у небі.
Третя зміна — поява формувань, що виходять далеко за рамки типових десантно-штурмових підрозділів, навіть виходячи з їхніх назв.
Ми бачимо три зміни в "десантурі" воєнного часу порівняно з довоєнним, які варто описати докладніше: Нижче ми по черзі розглянемо ці три питання, які формують нове обличчя українських ДШВ.
Досвід харківської операції та успішне використання ДШВ у рейдах, де маневр і мобільність переважали над вогневою міццю (звідси і хвалебні відгуки про MRAP Bushmaster, які на той час використовували в рейдах), призвели до того, що аналогічні завдання поставили перед ДШВ у Запорізькому наступі, в наступі на Токмак та, можливо, в інших операціях у ролі оперативної маневреної групи.
Відразу після прориву лінії фронту в бій мав вступити компонент ДШВ у вигляді оперативної групи "Марун". Для літнього наступу на Запоріжжя в першому і другому рядах були виділені ресурси 9-ї КА і 10-ї КА, а також угруповання ДШВ.
У західній літературі його називають "Maroon Corps", тобто "бордовий" корпус (від бордового берета десантно-штурмових військ), але насправді це було оперативно-тактичне угруповання (ОТУ) "Марун", а не суворо корпусне командування.
Так чи інакше, це угруповання було підготовлено для здійснення рейду по тилах противника відразу після прориву лінії фронту.
До складу ОТГ "Марун" входили, зокрема, "важка" 82-га окрема десантно-штурмова бригада 46-та аеромобільна бригада, але цей склад вочевидь не був фіксованим, хоча в ньому завжди були присутні частини ДШВ.
Провал всієї наступальної операції відбився, зокрема, у невдалому застосуванні оперативної групи ДШВ, включно з 82-ю бригадою.
Замість виходу на оперативний простір, на третьому етапі наступу частини ДШВ були кинуті на лобовий прорив сильних оборонних рубежів 58 А, що закінчилося втратами і поразкою.
Так, у Запоріжжі "Страйкери" і "Мардери" били по лінії фронту, не домігшись прориву і навіть не маючи можливості здійснювати рейди в тил противника. Зовсім інша справа — Курська наступальна операція.
Тут, завдяки повній раптовості, "спущені з ланцюга" "Страйкери" десантників, зрозуміло, разом з іншими підрозділами, вийшли на оперативний простір розгубленого противника, використовуючи переваги своєї високої мобільності.
Таким чином Stryker став символом рейдів ДШВ і успішної операції маневреної оперативної групи в Курській області.
У першій фазі операції також використовувалися БМП Marder, але якраз у цьому випадку є підозра, що ці машини не належали (винятково) 82-й бригаді, а були надані, зокрема, 225-м штурмовим батальйоном, який, між іншим, зіграв ключову роль у фазі прориву й рейду, поряд із двома батальйонними тактичними групами ДШВ (БТГ 2/82 і БТГ 2/80).
Вступ у бій на наступному етапі наступу елементів 95-ї бригади свідчить про прагнення підтримувати маневрені операції, які ставало дедалі важче здійснювати на другому тижні наступу.
Наразі ідентифіковано не всі підрозділи ДШВ, які брали участь у Курській операції; наприклад, невідомо, до якого підрозділу належать транспортери VAB, які використовувалися в наступі.
Про саме командування 7-го корпусу відомо небагато, але якщо це не звичайне адміністративне, а оперативне командування, то в ДШВ з'являється нова якість планування, координації та проведення бойових операцій, включно з, звісно, маневруванням оперативними групами.
Швидке кількісне зростання українських збройних сил загалом і ДШВ зокрема не викликає подиву. Зі старих бригад ДШВ виділився компонент, на основі якого було створено нові бригади. Під час війни було сформовано три нові десантно-штурмові бригади — 46-ту, 77-ту і 82-гу.
До складу ДШВ як бойова одиниця входив також 78-й штурмовий полк "Герць", але це підрозділ спеціального призначення (штурмовий), який від початку мав високі бойові якості. Важливим для ДШВ було формування власної артилерійської бригади — 148-ї окремої артилерійської бригади.
148-ту бригаду було створено 2023 року на основі 148-го артилерійського дивізіону, який воював восени 2023 року в Запоріжжі, а потім у Донецькій області.
Останнім часом розширюється і допоміжний елемент ДШВ: так, у квітні 2023 року було сформовано 33-й окремий інженерний батальйон, а влітку цього року — 170-й полк матеріально-технічного забезпечення на основі батальйону.
Також у 2023 році було створено 87-й окремий батальйон управління як підрозділ підтримки командування 7-го корпусу. Найнезрозумілішим може бути включення до складу військ підрозділів, які мають мало спільного з ДШВ.
Наприклад, якщо єгерську бригаду ще можна з натяжкою віднести до аеромобільних військ як легку піхоту, то важко знайти логіку в тому, що станом на вересень 2022 року 71-ша окрема єгерська бригада входить до складу ДШВ, а 63-тя і 68-та — ні, залишаючись частиною сухопутних військ.
Єдиним розумним поясненням цьому є участь 71-ї окремої єгерської бригади в Харківській наступальній операції разом з іншими підрозділами ДШВ, що призвело до включення цього підрозділу до складу цього формування.
Коли у вересні 2023 року президент Зеленський відвідав командування ОТУ "Марун", у його складі перебували 148-та окрема артилерійська бригада, 82-га окрема десантно-штурмова бригада і якраз 71-ша окрема єгерська бригада.
Розповідаючи про зміни в ДШВ у воєнний час, слід звернути увагу на розвиток безпілотних систем, особливо повітряних.
Очевидно, що дуже суттєвою зміною в організації "десантних" бригад стало формування взводів БПЛА в батальйонах і бригадних ударних безпілотних рот, так званих РУБАК (роти ударних безпілотних авіаційних комплексів), а останнім часом навіть самостійного батальйону.
Деякі роти безпілотників відомі під власними іменами, наприклад, РУБАК "Гаруда" у 46-й окремій аеромобільній бригаді або РУБАК "Wild Division" у 82-й ОДШБ.
Серйозним посиленням безпілотної розвідувально-ударної складової бригади є систематична передача розвідувально-ударних комплексів "Пульстрон" підрозділам ДШВ через мережу заправних станцій OKKO та фонд "Повернись живим".
Кожен комплекс містить 7 пікапів, повний набір обладнання зв'язку, управління та електроживлення (рації, "Старлінки", ноутбуки, генератори, прилади нічного бачення тощо) та безпілотники різних типів із повним оснащенням: розвідувальні (4 Mini Shark, 4 Mavic 3, 4 Matrice 30T) та ударні (бомбардувальники/скиди: 4 R-34 і 8 Eachan, а також 300 денних і нічних FPV-безпілотників).
Комплекси "Пульстрон" наразі передано п'ятьом бригадам ДШВ: 25-й, 46-й, 77-й, 79-й і 80-й (77-та і 79-та отримали їх у середині серпня цього року).
Розвиток безпілотних систем і формування самостійних батальйонів призвели і до створення такого підрозділу у складі 7-го корпусу ДШВ: нещодавно було сформовано 421-й окремий батальйон безпілотних систем (ОББпС).
Зростає і насиченість ЗСУ, а значить і ДШВ, безпілотними наземними платформами. Наприклад, у червні цього року було оголошено збір на наземний безпілотник типу "Сірко-С1" для 77-ї окремої аеромобільної бригади.
Марцін Гавенда — випускник Історичного інституту Ягеллонського університету, військовий історик, аналітик та експерт із сучасних збройних конфліктів. Автор численних публікацій у військово-історичних журналах і комерційних виданнях.