Війна до переможного розвалу. Який сценарій подій приведе Україну до перемоги
СКІЛЬКИ ТРИВАТИМЕ ВІЙНА? Бачу все більше публікацій, що війна може тягнутися не місяці, а роки. Добре, що це не дуже приємне розуміння виникає у мислячих людей.
Але чи опанувала ця думка нашим суспільством? І що, власне, повинно змінитися через роки відносно того, що є зараз? На фронті тривають важкі, криваві, але позиційні бої.
Так, зберігаються шанси на стратегічний прорив ЗСУ, і наше командування намагається посилити наступ, щоб досягти цього прориву ще до осінніх дощів. Але 50 на 50, що осінь і багнюка застануть нас приблизно на тих же позиціях, що й сьогодні.
АТАКАМСи і "Абрамси" у тій кількості, що їх надають, посилять наші можливості, але не настільки, щоб оборона ворога відразу впала. Якщо підходити тверезо, то війна продовжиться принаймні наступного року.
Шо треба розуміти: недоімперія пристосувалася до війни і готова тягнути її хоч десятиліттями.
Обсяг валютних надходжень від торгівлі енергоносіями в них зменшився, але він дозволяє фінансувати армію, виробляти зброю і боєприпаси і — головне — утримувати силовиків, які не допустять протестів і заворушень.
У середині 2022 року спостерігався розпач з причини санкцій — виник дефіцит товарів західного виробництва, скорочувалась кількість авіарейсів, росіяни тихенько, в кулачок, але нервували і бурчали.
А зараз у магазинах знов повно підсанкційних товарів, ходять західні поїзди і літають західні літаки, які повинні були прикипіти до землі. Росіян припиняють пускати в Європу, але вони перемкнулися на арабській світ. У більшості з них все більш-менш норм.
І незадоволення війною зараз значно менше, ніж на її початку. Бо вона, як виявилося, зачіпає насамперед ті верстви населення недоімперії, які пасивні і на все згодні.
Цьому сприяє і свідома позиція колективного Заходу, якій панічно боїться неконтрольованого розпаду недоімперії, тому надає нам зброї і боєприпасів стільки, щоб розгрому агресора не сталося. Хотіли би розгрому — небо України вже б рясніло від F-16, "Апачів" і "Томагавків".
При цьому союзники запевняють, що не припинять підтримки Україні стільки, скільки треба. Україна так і не стала на воєнні рейки, і не схоже, щоб наша влада мала такі плани. Принаймні, до президентських і парламентських виборів.
Тоді на що нам треба розраховувати? На жаль, тільки на доволі ірраціональні речі. Перш за все, через війну доведеться пройти майже всім, хто здатен тримати зброю. І будуть величезні втрати — людей, промисловості, інфраструктури, житла.
До цього треба готуватися — свідомо, без паніки і розпачу. Пам’ятаючи: війна і обопільна ненависть зайшли так далеко, що при капітуляції України ворог нас не пожаліє і знищить по максимуму (у геноциді його вже звинуватили, так чого стримуватися?).
І Україні треба таки відшукати власні ресурси, щоб забезпечити наочний розгром ворога хоча б на окремій ділянці фронту — повернення Донецьку чи Маріуполя, заход у Крим, щось таке, що вдарить кувалдою по імперській пихатості Росії.
Тільки незаперечна і образлива поразка може ініціювати там ті процеси розпаду, без яких ми не будемо у справжній безпеці. Таке в історії РФ було, а вони, як відомо, "можуть повторити".
За радянських часів я був таким дисидентом-лайт: на зібраннях критикував начальство, читав заборонену літературу, і сам писав те, що друкувати регулярно відмовлялися.
Але навіть я і мої однодумці не очікували, що Радянський Союз — справжня наддержава — впаде і розвалиться за лічені роки. З Росією станеться щось подібне, як би Захід не ходив навколо неї навшпиньки.