«План G» в дії. Як виглядає наступ ЗСУ з погляду Путіна
І це все, що має для нього значення Не хочу псувати вечірку, але гадаю, що настав час для серйозного аналізу ситуації в Україні. Я також думаю, що нам потрібно спробувати зрозуміти ситуацію з погляду Путіна. Насправді, так, суто з його погляду.
Відео дня А чому, спитаєте ви. Ну, нагадаю, цю війну проти України розпочав Путін виключно у своїх, путінських цілях. І найпершою з них є бажання залишитися нікому непідзвітним. Непідзвітним нікому, особливо в Росії.
Якщо повернутися в минуле і обмежити його діяльність у цьому плані лише цим роком, то «план А» полягав у тому, щоби повалити уряд у Києві та замінити його на «когось дружнього». Це не вдалося.
План Б полягав у тому, щоб захопити всю Україну на схід від Дніпра, а також Херсон. Це не вдалося. «План С» полягав у тому, щоб завершити завоювання не лише Луганська та Донецька, а й Херсона та Запоріжжя.
Але коли у Путіна закінчилися війська, удалося реалізувати план «лише» щодо Луганська та Херсона.
Плани D, E і F були дещо зменшеними варіантами плану C, що стосувалися насамперед Донецька: таким чином Путін постійно скорочував свої військові плани, поступово переорієнтовуючись на Донецьку область.
Водночас він має «план G»: захопити Херсон, Луганськ і залишити бодай щось у Запоріжжі — і зрештою отримати всю Донецьку область. Для цього в нього просто не вистачило військ. Так, він увів під фанфари цей III армійський корпус.
Він має намір додати ще один, до кінця цього місяця. Але в жодного з них не було ні «30 000», ні «90 000» військ, як стверджувалося. У III Армійському корпусі у найкращому разі десь 10 000−12 000 осіб.
Таким чином, цього ще недостатньо для реалізації плану G — а Путін дуже хоче його реалізувати, як видно з безперервних (насправді дедалі сильніших) штурмів Бахмута і Пісків за останні кілька днів. Таким чином, йому довелося «знайти додаткові війська».
З іншого боку, усупереч усім обіцянкам місцевих співчувальників, Харків надав путінським дірлевангерам що завгодно, тільки не привітний прийом.
То навіщо тоді розбазарювати III армійський корпус у Харкові? Для чого? Спробуйте «думати як Путін»: що може бути краще, ніж «покарати брехунів, економлячи водночас війська»? Не турбуйтеся: я не купуюсь на офіційну позицію Keystone cops у Москві (так автор називає Міністерство оборони Росії — НВ) з приводу чергової «реорганізації» та подібного.
Але не можна заперечувати, що Путін нічого не зробив, аби зупинити звільнення східного Харкова останніми днями, при цьому весь час віддаючи накази про додаткові штурми Бахмута і Пісків. І його дірлевангери у Херсоні теж міцно тримаються досі.
Отже, тепер огляд того, що було досягнуто: — так, східна частина Харківської області до річки Оскол перебуває у процесі визволення Україною; — так, ЗС РФ та допоміжні сили втратили до 8000−10 000 військовослужбовців і великі запаси боєприпасів та інших запасів.
Але Путіна це не турбує. Навпаки: це ті самі ЗС РФ, які (з погляду Путіна) з тріском провалили штурм Слов’янська з району Ізюму, не зумівши взяти його за три місяці (не кажучи вже про всі попередні невдачі; див. 41-у САА у Чернігові, див.
1-у ГТА у Харкові та Сумах, потім знову у Попасній тощо). Путіну байдуже щодо втрат, але його хвилюють невдачі.
Для нього ЗС РФ — найбільший провал цієї війни (просто подивіться на обличчя Шойгу і Герасимова під час їхніх останніх спільних виступів із Путіним, і ви зрозумієте, про що я). Навпаки, ПДВ, здається, уникли цього у Харківській області ціною «лише» двох слабких БТГ.
З аналогічними втратами пішли «улюблені» путінські ПВК. СОБР та ОМОН справді постраждали. Усі разом «невдало, але терпимо» — з погляду Путіна. Навіть сепаратистам удалося втекти. Найбільше постраждали ЗС РФ.
І нікого в Росії не обходять справи ЗС РФ: це витратний матеріал.
Своєю чергою, сьогодні ЗСУ виявляються настільки зайнятими лише забезпеченням безпеки території від Балаклії до Вовчанська, Білого Колодязя, Великого Бурлука та Дворічної (а це величезна територія), що вони не мають ні часу, ні сил продовжувати просуватися через Оскол на Сватове.
Повідомляється, що місто залишене російськими військами вже два дні, але українських військ там, схоже, теж немає: у кращому разі лише партизани та ССО.
Залишається лише сподіватися, що у ЗСУ достатньо військ для продовження наступу у напрямку Піски-Радковського, Борової, Сватового та Сєвєродонецька.
Я знаю, відхід росіян зі Студенок у напрямку району Пісків моніторять, наприклад, але я не бачу нічого про «використання можливостей» там: можливо, війська просто не можуть встигати за російським темпом? Насамперед протягом усього цього часу: — росіяни (усе ще) запекло пручаються будь-якому просуванню українців до Херсона, та — тим часом запекло — удень і вночі — штурмують Бахмут і на північний захід від Пісків.
Отже, у мене поки що таке враження: «звісно, повно помилок, але все ж таки»: відбувається великий «розмін території на війська». Щось на кшталт «позбутися марних невдах, некомпетентних військових і брехунів у східному Харкові заради реалізації плану G».
Путін не став інформувати місцевих командирів ЗС РФ і не запрошував українців атакувати. Але щойно вони це зробили, «його це цілком влаштувало».
Зважаючи на те, як події розвиваються зараз, його війська збираються встановити нову лінію фронту по річці Оскол; у Херсоні вони продовжують чинити опір, тим самим обіцяючи бодай якісь перспективи для завершення повного захоплення Донецька.
Наступ українців коштуватиме часу ЗСУ, забере війська, необхідні для посилення Бахмута та Пісків, і закінчиться тим, що їм доведеться перекидати додаткові підрозділи вздовж кордону з Росією — замість того, щоб розміщувати їх на передовій.
Тобто реалізація «плану G» поки що виглядає як мінімум можливою. Путін усе ще має перспективи рано чи пізно оголосити перемогу. І це все, що має для нього значення. Переклад НВ Текст опубліковано з дозволу автора. Уперше надруковано на medium.