Фальшиве святенництво: російські "ліберали" – найбільший ворог України після Путіна
Адже ці люди заслуговують на співчуття: вони примусово загнані в армію й кинуті помирати майже без їжі, одягу та спорядження. Тому їм допомагати, мовляв, є природним проявом співчуття та загальнолюдських цінностей. Розбираймось. Контекст LIGA. net.
У Латвії анулювали ліцензію на мовлення російського "опозиційного" путінському режиму телеканалу "Дождь" через загрозу національній безпеці та громадському порядку. Причина – скандал від 1 грудня.
Ведучий телеканалу Олексій Коростельов закликав росіян писати їм про порушення під час мобілізації на війну проти України та розповідав, що канал допомагає у забезпеченні окупантам: "Ми сподіваємося, що багатьом військовослужбовцям ми змогли допомогти, наприклад, зі спорядженням та просто елементарними зручностями на фронті".
Керівництво каналу звільнило його і намагалося довести, що слова ведучого начебто неправильно зрозуміли. Сам же Коростельов не шкодує щодо сказаного. По-перше, є юридична сторона справи. Агресія є "матір'ю воєнних злочинів", з неї випливають всі решта.
Не було б агресивного вторгнення – не було б вбивств цивільних, ґвалтувань, мародерства тощо. З юридичної точки зору – наказ брати участь в акті агресії – це злочинний наказ, виконання якого не можна пояснити на побутовому рівні "мені сказали, я побіг".
Міжнародне законодавство засуджує агресію та вважає будь-яку допомогу армії агресора співучастю у злочині. По-друге, є моральна сторона справи. Війна перемикає фронтову мораль у режим чорно-білого.
Всі, хто з того боку зі зброєю, – воєнні злочинці, вбивати яких правильно і з точки зору моралі, а не лише права. Як підкреслив російський публіцист Олександр Осовцов, поняття довоєнного чи післявоєнного часу не підходять для часу війни.
Доводиться обирати, кому ти співчуваєш, – солдатам армії агресора чи солдатам і цивільним країни, що стала жертвою агресора.
Співчуваєш солдатикам? А цивільним, яких катували, не співчував? А дітям, яких викрали, відірвавши від сімей? Дуже вибіркове співчуття, і це добре розкриває суть: співчуваєш російським мобілізованим, бо вони "свої", а не через загальнолюдські цінності.
По-третє, є практична сторона справи.
Співчуваєш російським мобілізованим, бо їх шкода, помирають ні за цапову душу? А що ти зробив, щоб врятувати цих людей? Може, активно зривав мобілізацію, пояснював, як ховатися і тікати? Може, координував спроби протестів? Ні? Тоді це просто фальшиве святенництво.
Ось вам, хлопці, в'язані шкарпетки, будете помирати з теплими ногами. Причини такої поведінки зрозумілі: медіа не хоче втрачати авдиторію, а авдиторія поки що підтримує війну. І тут ми доходимо до головного – до моменту морального вибору.
Якщо ти журналіст, редактор, видавець, у тебе є моральний вибір. Зайняти жорстку антивоєнну позицію (це не так страшно з еміграції), втрачаючи авдиторію.
Або танцювати з бубном навколо своєї авдиторії, розуміючи, що рано чи пізно твої танці призводять до того, що ця авдиторія почне вмирати. Але це буде потім.
Як каже тюремна культура, "помри ти сьогодні, а я завтра" (знавці інтегральної динаміки пам'ятають: червона парадигма позбавлена відчуття часу). Отже, можна вивезти людей з Росії, але вивезти з них Росію (а саме тюремну культуру) набагато важче.
Я неодноразово закликав ділити росіян не на хороших чи поганих, а на корисних, шкідливих та неважливих. Журналісти незалежного медіа є загалом корисними. Але не шукайте хороших. Російські "ліберали" є найбільшим ворогом України після очільника Кремля Володимира Путіна.