Інше

Хороший, поганий, даремний. Яким може бути російський опозицiонер і як це використати українцеві

Аналітик Валерій Пекар закликає не чекати надто багато від російських опозиціонерів. На прикладі останнього виступу Іллі Яшина, вважає він, ми вкотре переконуємося: немає "хороших руських", є корисні та шкідливі.

Бачу у стрічці чимало переживань стосовно того, що випущені з тюрми на обмін російські опозиційні політики заявили про невинуватість російського народу та необхідність зняття санкцій, а про Україну загалом нічого не сказали. Я не бачу тут приводів для переживань.

Висновки. По-перше, треба припинити скаржитися на світ, що він не такий, як нам хочеться. Усі політики всього світу — цинічні падлюки, що думають лише про свою владу, в кращому разі — про своїх виборців. На нас їм начхати, і це норма, а не відхилення.

По-друге, якщо нас не помічають, треба збільшувати власну суб’єктність. Слід активно пропонувати світові нашу картину завершення війни й післявоєнного устрою, пояснюючи та продаючи її переваги.

Про посилення української дипломатії я писав вже сто разів, не буду повторюватися. По-третє, треба нарешті стати своїми для Заходу — продемонструвати реальні кроки в напрямах демократії, ефективної держави та вільної економіки.

Не намагатися постійно обманювати партнерів — це їх дуже напружує. Послати їм чіткий сигнал, що ми — частина їхнього племені. Четверте, на кожному майданчику на Заході та Сході, на кожній сцені й трибуні, де є росіяни, повинні бути українці.

Ми не маємо права залишати поле без бою. Ми повинні протиставляти свій дискурс російському в кожній точці, до якої можемо дотягнутися. П'яте. Припиніть шукати "хороших руських" і засмучуватися, що вони знову не такі, як вам хочеться.

Наші потенційні союзники в боротьбі з імперією — лише ті, хто хоче її розвалити. Національно-визвольні рухи, регіоналістські незалежницькі рухи, а також дуже невелика кількість росіян, які розуміють, що в Росії є майбутнє лише після кінця імперії.