Путін проти Росії: чому продовження влади диктатора веде країну до краху
Хай живе імператор? Живе, але зі своїми нюансами. Вибори в Росії пройшли так, як і планувалося в Кремлі. Рейтинг Путіна дозволяв не маніпулювати голосами. Це якби обирали президента. А тут ішлося про легітимацію царя.
Тому критичними були явка і відсоток голосів за Путіна, який не міг бути меншим, ніж на будь-яких попередніх виборах.
При цьому цифри сприймалися не як результат електорального процесу, а як мірило лояльності місцевої влади (як губернатора, так і місцевих еліт) новому-старому губернатору. Тому навіть у проблемних регіонах і явка, і голоси "за" зашкалювали.
Особливо показовий вигляд має картина в регіонах, де з об'єктивних причин явку "нагнати" було складно. Там за Путіна нібито проголосували всі, хто може ходити або взагалі рухатися.
Наприклад, та ж Бурятія, маючи менший відсоток явки (що логічно з огляду на складну ситуацію з протестами), дає близькі до рекордних показники. Як, утім, і Брянська, Бєлгородська та Курська області. Друга відмінність формату "вибори царя" — ставлення до конкурентів.
Поруч з імператором не може бути фігури, яку піддані можуть сприйняти як потенційну альтернативу. Отже, всі конкуренти задовольняються малим відсотком. Причому відсотком, який перебуває нижче "прохідного бар'єра" для партій на думських виборах.
Теж логічно — політичне життя можливе виключно з дозволу царя. І він визначає, хто матиме більше "голосів" у парламенті. Виняток — монархісти (сьогодні — "Единая Россия"), які свого кандидата не виставляли.
У решти Путін забиратиме навіть частину їхньої електоральної та ідеологічної бази: Є зміни і у відносинах із групами еліт. Влада Путіна до 2023 року була владою "арбітра" між групами впливу.
Тобто, посередника у вирішенні суперечок, фігури, яка, нехай і була вищою, але намагалася знаходити в конфліктних ситуаціях компромісне рішення. При цьому Путін не давав посилитися одній із груп, щоб не було спокуси замінити його. Формат царя дещо інший.
Вежі Кремля можуть звертатися до Путіна. Але вже не інформуючи про проблему, а "просячи захисту". Цар може милувати і страчувати. І Цар може змінювати свою думку. Тобто концепція "арбітр"-гарант домовленостей відходить у минуле.
Замість неї "прихильність царя — гарант твоїх позицій". Функції арбітражу залишаться, але з'являється опція рішення за принципом бажання однієї персони. На перший погляд, ситуація для Путіна прекрасна.
І "патріоти Росії" стверджуватимуть, що ситуація прекрасна і для РФ (точніше, Російської Імперії в її новій реінкарнації). Але є кілька особливостей і викликів, які сьогодні не руйнують цю країну, але, в комплексі закладають міну уповільненої дії під її підвалини.
Серед ключових: Тому пік розвитку путінської системи, найімовірніше, припаде на найближчі рік-два (формування "монархії"). Далі піде поступове загасання. Як системи управління, так і країни. Йдеться про роки і, можливо, пару десятиліть.
Швидкість залежатиме від стосунків із сусідами (зокрема завершення війни в Україні) і від того, наскільки ці сусіди (зокрема, або насамперед, Україна) зможуть стати успішними і динамічно розвиватися.