Події

Освітній фронт. Як змінилося навчання під час війни — інтерв'ю з головою Освіторії Зоєю Литвин

Зоя Литвин (Фото:Освіторія Медіа) Громадська спілка Освіторія допомагає реформувати та розвивати освіту в Україні. Зараз команда створює можливості для вчителів та школярів у навчанні під час війни.

Як змінився освітній процес з 24 лютого та які нові виклики постали перед українськими вчителями, в інтерв'ю Радіо НВ розповіла голова Освіторії, засновниця Новопечерської школи Зоя Литвин.

— Як змінилася робота вчителів після 24 лютого? Про що вони тепер мають насамперед думати? — Не можу сказати, що є якийсь уже структурований, прорефлексований досвід.

До цього ніхто не був готовий — такому в педагогічних університетах не навчають, але адаптувалися потрошку. Звичайно, українських учителів, школи підготував до війни період пандемії.

Цифрові навички вчителів, їх вміння викладати онлайн і робити це ефективно підвищилися за цей час. Але ж найголовніша зміна стосувалася не стільки дистанційного викладання.

Твоя задача — емоційно підтримувати учнів і навіть подекуди через учнів їх родини, підтримувати колег.

Цьому теж не навчають в університетах, тому найбільший запит від українських учителів (і я пишаюся, що вони в умовах війни навчаються, продовжують навчатись багато) — про підтримку себе, свого морального стану для того, щоби потім підтримувати моральне здоров’я учнів і мінімізувати травму війни для дітей.

— Як, підтримуючи себе, підтримати учнів і їх родини? Це наче кисневу маску — на себе, а потім уже на того, хто поруч? — Хотіла навести цей приклад, що це працює так. Спочатку треба попіклуватися про себе. Я не буду говорити «якщо щасливий учитель, то щасливий учень».

Якщо стабільний учитель, то це буде і стабільний учень. Діти все ж сприймають небезпеку і світ через призму авторитетних для них дорослих. А це батьки насамперед і у другу чергу — вчителі.

— Які базові речі треба знати вчителям? Які поради давали? — Це не зовсім моя сфера експертизи, але я можу сказати, що ми залучили дуже класних експертів, які навчали вчителів цьому.

Наприклад, минулого тижня ми мали класний майстер-клас від сестри Барака Обами, колишнього президента Америки, Майї. Вона очолює Інститут свободи, шкільна вчителька в минулому. Я скептик у плані медитації, я цього не вмію.

Але Майя дала близько 20 щоденних технік, на три-чотири хвилини, які допомагають перезарядити себе і отримати ресурс, якого мало. Тому я просто рекомендую дивитися такі вебінари, записи, читати українських експертів із цієї теми.

Найголовніше — мати такий запит і розуміти, що інструменти є: треба піти, знайти їх, попрактикувати і знайти те, що працює саме для конкретного вчителя. Тоді і для дітей це буде велика користь.

— Освіторія зараз збирає такі практики та інші помічні матеріали саме для вчителів? Чи є вони десь у відкритому доступі, щоб кожен учитель міг цим скористатися? — Звичайно. У нас є медіа для вчителів Osvitoria Media, де ми пишемо і про законодавчі зміни, і про такі практики.

У нас є платформа Освіта NOW, яку ми зробили разом із Міністерством та Організацією об'єднаних націй. Там усе щодо освіти під час війни. Де би не були батьки та вчителі - за кордоном, в Україні, — вони можуть зайти на такий універсальний порадник і знайти все там.

І є ютуб-канал, де ми викладаємо вебінари на важливі зараз, в умовах війни, теми. Тому можна дивитися там. Маю сказати, що все, чим ми займаємося, через війну докорінно змінилося. Це каламбур. У нас була стратегічна сесія за день до війни.

Вона була з дуже потужним модератором з аудиторської компанії, з міністром освіти, де ми напрацювали все, чим би нам хотілося зайнятися цього року. З початком війни це все можна було розірвати і викинути. Але ні, ми відкладемо, потім ми ці всі ідеї втілимо.

Зараз робимо дуже багато.

— Я саме хотіла запитати, як довелося перебудовувати роботу організації, починаючи від того, що треба було подбати про безпеку персоналу для того, щоб продовжувати працювати? Що у внутрішній перебудові для Освіторії було найскладнішим і як ви з цим впорались? — Найскладніше — це перемкнутися з того режиму, в якому ми звикли працювати, — амбітно мріяти та втілювати все, що ми намріяли.

Нам, як правило, достатньо легко знайти однодумців, залучити партнерів і втілити будь-яку ідею, якщо ми знаємо, що вона потрібна українській системі освіти. Це зовсім інший режим. Це режим тотального кризового менеджменту 24/7.

Я рада, що ми з ним впоралися і стабілізували команду морально. Впевнена, що це не лише для освітян, а для всіх критичне питання. Проаналізували гарячі потреби, які виникли в освіті, радилися з Міністерством освіти, з учителями, перейшли вже на абсолютно нові проєкти.

Наприклад, замість фінального шкільного тесту ЗНО, через який учні вступають до університетів, з’явився мультитест. І ми дуже оперативно змогли зробити підготовку до нього, тому що хтось же з українських дітей узагалі залишився без учителів, без доступу до освіти.

І близько 100 тисяч дітей готувалися саме з нами на платформі нашого проєкту разом із ООН.

Звичайно, це Всеукраїнська школа онлайн, яку ми робили для Офісу президента, для Міністерства освіти для часів пандемії, але виявилося, що це важливий інструмент, на якому навчалися 480 тисяч українських дітей зі 120 країн світу, куди вони були переміщені.

Українським дітям початкової школи не вистачає крутого україномовного контенту. Ми робимо з нідерландською командою застосунок, який можна буде завантажити онлайн, щоб в ігровій формі малеча вивчала математику та українську мову, літературу, читання.

Це ті предмети, які допомагають їм тримати зв’язок із Україною. Минулого тижня ми домовилися допомогти з проєктом Back to school — проєкт із офісом першої леді і з Міністерством освіти. Це допомога школам повертатися до навчання офлайн — воно заплановане з 1 вересня.

Премія Global Teacher Prize — це найбільше натхнення для нашої команди. Вона буде іншою: вже не з червоним хідником, і з вечірніми сукнями. Не так як ми взагалі прославляємо вчителів щороку. Але вчителі тримають освітній фронт, вони це роблять героїчно.

Є дуже багато історій українських учителів, які ми хочемо розповісти не лише нашому суспільству, але й розповсюдити по всьому світу. Це вчителі-добровольці, це ті вчителі, які продовжують навчати дітей на тимчасово окупованих територіях.

Це ті, хто викладали з бомбосховищ під звуки сирен у найгірші часи. Це ті, хто вивозили цілі інтернати самотужки, під обстрілами.

Ми хочемо, щоби суспільство ними пишалося, тому на День вчителя, у вихідні 1−2 жовтня ми будемо в національному телемарафоні розповідати ці історії вчителів. — Про міжнародну співпрацю хотіла докладніше розпитати.

Як вона змінилася після 24 лютого? Хто, можливо, з ваших закордонних партнерів першим прийшов на допомогу з усіма можливими ініціативами? Може у когось був уже напрацьований якийсь досвід, як давати собі раду? Чи були у когось якісь напрацювання, якими можна було скористатися? — Досвід України унікальний і готових рецептів ні в кого не було.

У нас навіть був такий період, коли комунікували з партнерами з різних країн і намагалися [перейняти] досвід Афганістану чи Сирії - він дуже локальний, їх специфіка відрізняється від нашої. Я знаю, що зараз багато хто критикує ООН.

Але якщо говорити про їх офіс UNICEF, який відповідає про гуманітарну освітню відповідь у період воєн та криз, то у них є сценарії та напрацьовані інструменти. Тому я рада, що ми з ними працюємо і допомагаємо ці сценарії впроваджувати в Україні.

Загалом можу сказати, що підтримка України така безпрецедентна, що наразі навіть буває не вистачає часу опрацювати всі запити всіх охочих допомогти. Наприклад, Google — чудова компанія, які задонейтила Україні 43 тисячі девайсів для освіти.