Мародерили, були п’яні, ґвалтували. Як російські «визволителі» поводились у Словаччині у 1944 році
pl) «Чому ви тікаєте від росіян? Вони ж хороші», — запитували українців-біженців у словацькому місті Жиліна. Тут на залізничній станції влітку 1944-го довго стояли вагони з утікачами. Та скоро переконання словаків про цих братів-слов'ян різко змінилися.
Дещо несподіваним став висновок кількох сучасних моніторингових компаній Братислави, які опитали співвітчизників два місяці тому.
«Більшість населення Словаччини радше вітали б перемогу Росії, ніж України [у війні, яка почалася із вторгнення росіян 24 лютого], свідчать дані опитування Як справи, Словаччино?» — підсумувала дослідження газета Dennik.
Відео дня Натомість НВ нагадує про реакцію словаків на росіян, які визволили їх від нацистів наприкінці Другої світової війни.
«У середині липня 1944-го незліченні колони біженців і безконечні колони підвод і машин заповнили всі дороги в сторону словацького кордону, — писав форвард київського Динамо передвоєнних часів Олександр Скоцень у книзі спогадів З футболом у світ.
— Все навантажене до берегів людьми і всілякими припасами для довгої дороги пливло нестримним потоком на південь». Його, львів'янина, запросили грати з радянськими футболістами, коли СРСР анексував Західну Україну восени 1939 року.
В 1941-му спортсмен потрапив до казематів НКВС через донос товариша по команді, який зайняв у нього грошей і вочевидь не хотів повертати. Від таборів чи може й розстрілу Скоценя врятував Лев Варнавський, тодішній очільник київських чекістів, бо був футбольним фанатом.
А з початком німецько-радянської війни львів'янину вдалося манівцями пробратися до рідного міста. Та влітку 1944-го Скоцень з родиною більше місяця простояв у Жиліні, бо покинув Львів перед наступом червоних.
Футболіст згадував: «Словаки співчували нашому горю, навіть багато з них особисто привозили для нас харчі. Проте вони не могли ніяк зрозуміти, чому ми емігрували: „Рус є добрий! Пречосте утєкалі от руса?“ — перепитували вони раз-у-раз.