Батько німецької єдності, який визнав окупацію Криму. 10 фактів з життя Михайла Горбачова
Відразу після того, як російський диктатор Володимир Путін змінив на посаді Бориса Єльцина, Горбачов був його критиком, проте згодом став схвально висловлюватися про його агресивну політику.
Зокрема, Горбачов схвалював окупацію Криму та припускав можливість появи нової Союзної держави у межах СРСР.
Відео дня Через два дні після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну заснований колишнім політиком Горбачов-Фонд опублікував коротку заяву із закликом припинити бойові дії та розпочати переговори.
НВ наводить 10 фактів біографії першого і єдиного президента СРСР. Син колгоспників Сергія та Марії Горбачової Михайло народився 2 березня 1931 року в селі Привольне Північно-Кавказького краю.
По материнській лінії він українець: його дід Пантелей Гопкало народився в Чернігівській губернії. Батьки назвали майбутнього ініціатора перебудови Віктором. Але через два тижні «перейменували».
«Мене привезли в сусіднє село Летницьке (тепер воно в Ростовській області), де церква була, — хрестити. У діда Андрія (по батьківській лінії — ред. ) запитали: „Як назвемо?“ — „Михайлом“.
Усе! Там демократія проста була, і хоча батько й мати на хрещенні, звичайно, були присутні, права голосу не мали», — розповідав Горбачов Дмитру Гордону в 2011 році. Близько пів року Привільне було окуповане нацистською армією.
Після звільнення села Михайло став поєднувати навчання в школі з роботою в колгоспі. Йому подобалися комбайни. У 1949 році 18-річного Михайла за успіхи в намолоті зернових нагородили орденом Трудового Червоного Прапора.
1950 року Горбачов поступив на юридичний факультет МГУ, причому без іспитів — як відмінник (закінчив школу зі срібною медаллю) і орденоносець. Того ж року на філософський факультет, і теж без іспитів, прийняли дівчину зі Стерлітамака Раїсу Титаренко.
Молоді люди познайомилися в гуртожитку. 25 вересня 1953 року розписалися, але святкували весілля тільки в листопаді, у дієтичній їдальні. На столі були котлети, вінегрет і горілка, згадував Горбачов. Наступного, 1954 року у Раїси стався напад ревматизму, який дав ускладнення.
Вона була вагітна, але лікарі категорично не радили народжувати. «Мені сказали: „Робіть вибір: дитина може народитися, а може і ні, але дружину ви втратите. Серце її може не витримати“. Вагітність перервали. Нам сказали, що це був хлопчик.
Як Раїса переживала, страждала! Я заспокоював як міг. Бо ж ми вже ім'я обговорювали: умовляв назвати сина Сергієм, на честь мого батька», — розповів експрезидент СРСР Комсомольской правде в 2014 році. Після переїзду сім'ї до Ставрополя Раїса почувалася краще.
У 1957 році у Горбачових народилася донька Ірина. Подружжя було нерозлучне до самої смерті Раїси Максимівни. 20 вересня 1999 року вона померла від лейкозу в клініці німецького Мюнстера. Помітна особливість Михайла Горбачова — велика родима пляма на голові.
За радянських часів це викликало насмішки: на офіційних портретах членів Політбюро пляму ретушували, але на кадрах телезйомки її було добре видно. Після запровадження політики гласності фото стали публікувати вже без ретуші.
Архівний документ, опублікований 2020 року на сайті Держдепартаменту США, містить витяги з робочих матеріалів підготовки американських дипломатів до переговорів з міністром закордонних справ СРСР Андрієм Громико в 1985 році.
Одна з жартівливих тез звучала так: «Якщо Совєти демонтують всі SS-20 (ракетний комплекс середньої дальності — ред. ), ми готові стерти родимку Горбачова на американських фотографіях». Пляма є дитячою капілярною гемангіомою — доброякісною пухлиною.
Її видаляють, тільки якщо вона швидко збільшується. Гемангіома у Горбачова була завжди, але до пори до часу її приховувало волосся. Приблизно в 40 років партфункціонер почав лисіти.
Горбачов вважався протеже свого попередника на посту першого секретаря Ставропольського крайкому КПРС Федора Кулакова, який всіляко сприяв кар'єрі уродженця Привольного.
У 1971-му Кулаков став наймолодшим членом Політбюро, будучи при цьому секретарем ЦК, відповідальним за аграрний сектор. 17 липня 1978 року 60-річного функціонера знайшли мертвим на підмосковній дачі.
Колишній керуючий справами Радміну Михайло Сміртюков розповідав, що поруч із ліжком лежали дві порожні пляшки з-під коньяку. Причиною смерті назвали параліч серця. Член Політбюро зловживав алкоголем; у день смерті він, за свідченням істориків, посварився з дружиною.
Країною поповзли чутки, що Кулакова вбили — або отруїли, або застрелили. «Особливим знаком» радянські люди називали те, що ні генсек Леонід Брежнєв, ні глава уряду Олексій Косигін не були присутні на похоронах. До складу похоронної комісії включили Горбачова.
У день поховання Кулакова, 20 липня, він уперше в житті виступив з трибуни Мавзолею. А через чотири місяці, 27 листопада 1978-го, 47-річний Горбачов став наступником Кулакова на посаді секретаря ЦК КПРС.
У грудні того ж року Брежнєв, котрий ледве вимовляв слова, нагородив нового мешканця Кремля орденом Жовтневої революції. На тій же церемонії орден Леніна отримав перший секретар ЦК Компартії Грузії Едуард Шеварднадзе, майбутній соратник Горбачова.
В останні роки життя Горбачова у пресі зазначали, нібито він став генеральним секретарем ЦК, отримавши під час голосування членів Політбюро тільки на один голос більше, ніж глава московського міськкому, консерватор Віктор Гришин.
Це припущення бере початок з мемуарів Горбачова, де він міркував, що, коли б його навесні 1985-го підтримували «50% членів Політбюро плюс один голос», він не брався б за перетворення в країні. Архівних доказів запеклої апаратної боротьби не існує.
Гришин сам говорив, що самоусунувся від боротьби за посаду генсека. На користь Горбачова свідчила кремлівська ієрархія — саме він вів засідання Секретаріату ЦК, а під час нарад сидів по праву руку від генсека Костянтина Черненка.
Увечері 10 березня 1985 року Черненко, який кілька днів у затьмаренні пролежав у Кремлівській лікарні, помер. 11 березня відбулося засідання Політбюро. Слово взяв Громико. Він запропонував кандидатуру Горбачова на посаду генерального секретаря. Ніхто не став заперечувати.
Пленум ЦК затвердив призначення ввечері 11 березня. Новий генсек 23 квітня 1985 року виступиі із промовою про необхідність прискорення соціально-економічного розвитку країни.
23 травня Горбачов на зустрічі з жителями Ленінграда заявив: «Мабуть, товариші, всім нам треба перебудовуватися». Прискорення і перебудова (а також заявлені дещо пізніше гласність і демократизація) стали наріжними каменями політики нового керівництва СРСР.
Михайло Горбачов у пізні роки визнавав, що деякі дії влади після вибуху на Чорнобильській атомній станції в 1986 році були неправильними. Зокрема, тритижневе мовчання Кремля про інцидент і першотравнева демонстрація в Києві.
«Маніфестації не були скасовані, адже станом на 1 травня ще не було повної картини того, що сталося.
Дійсно, ми боялися паніки — ви самі можете уявити собі можливі наслідки масової паніки в багатомільйонному місті! Тепер ясно, що це було помилкою», — говорив політик ВВС в 2006 році.
Про фігуру Горбачова в контексті аварії на ЧАЕС заговорили знову в 2019-му, коли шведський актор Давид Денсік став кіновтіленням радянського лідера в серіалі НВО Чорнобиль. За сюжетом радянський лідер переживає, щоб не було витоків про вибух у західну пресу.
Також, натякають творці фільму, через невдоволення Кремля зайвою відвертістю головного героя, академіка Валерія Легасова, йому зіпсували кар'єру. Горбачов в інтерв'ю радіо Говорит Москва стверджував, що не причетний до утисків Легасова.
7 листопада 1990 року мешканець Ленінграда Олександр Шмонов стріляв у Горбачова під час демонстрації. Президент СРСР стояв на трибуні Мавзолею. Шмонов, заховавши під одягом обріз, уклинився в колону демонстрантів і зумів наблизитися до глави держави на відстань 50 метрів.
Він двічі вистрілив, але один з міліціонерів встиг вдарити по обрізу — й обидві кулі пішли вище. Шмонова затримали співробітники КДБ. Трансляція демонстрації по ЦТ була перервана на 15 хвилин.
На слідстві Шмонов стверджував, що хотів влучити Горбачову в голову, оскільки знав, що той у бронежилеті. Мотивом терорист назвав помсту за криваві події в Тбілісі і Баку та необхідність обрання президента СРСР на всенародних виборах. Шмонова визнали душевнохворим.
Він провів у клініці чотири роки. З 1947 року вчені-атомники зі США регулюють положення стрілок Годинника Судного дня, в яких опівніч символізує ядерний катаклізм. На момент приходу Горбачова до влади вони показували 23:57.
Уже 1988-го стрілки пересунули на 23:54, через два роки — на 23:50.
У 1991-му, коли СРСР і США підписали договір про скорочення стратегічних озброєнь, «годинник» показував 23:43 — це найдальше від опівночі положення стрілок за всю історію, що свідчило про успіх горбачовської політики розрядки.
Станом на кінець 2020 року світ знаходився в 100 секундах від ядерної війни. Найважливішим епізодом другої половини 80-х є падіння Берлінської стіни і наступне об'єднання Західної і Східної Німеччини.
У 1990-му Горбачова визнали «людиною року» в Німеччині, йому присудили Нобелівську премію миру; його бюст відкриває галерею пам’ятників Батьків німецької єдності в Берліні.
У 2009-му експрезидент СРСР стверджував, що йому навіть довелося вмовляти деяких західних лідерів, наприклад, Франсуа Міттерана, не заважати швидкому процесу злиття ФРН і НДР.
25 грудня 1991 року Горбачов приїхав до свого кабінету, сів за стіл, де лежав проєкт указу про складання повноважень президента СРСР. Помічники почали суперечку: що саме треба сказати перед камерами в момент підписання.
Горбачов слухав, а потім не стерпів: «Я його просто підпишу — та й усе!» Після цього було записано останнє звернення до жителів де-факто неіснуючої країни. «Я твердо виступав за самостійність, незалежність народів, за суверенітет республік.
Але одночасно — і за збереження союзної держави, цілісності країни. Події пішли іншим шляхом. Взяла гору лінія на розчленування країни і роз'єднання держави, з чим я не можу погодитися», — заявив Горбачов. Звернення було показано по ТБ ввечері.
Давши інтерв'ю CNN, перший і єдиний президент СРСР покинув робоче місце, вирушивши на прощальний фуршет. Відомі кадри, де Горбачов випиває чарку горілки, а потім спілкується з тележурналістом Олександром Любимовим.
Як писав Горбачов у книзі Життя і реформи, у ті ж самі години його сім'ю виселяли зі службової квартири. «Була домовленість про завершення моїх справ в Кремлі до 30 грудня.
На 27 грудня була призначена бесіда з журналістами японської газети Йоміурі, але вранці мені зателефонували з приймальні в Кремлі і повідомили, що о пів на дев’яту ранку Єльцин разом із Хасбулатовим і Бурбулісом зайняли мій кабінет, бурхливо раділи, розпили пляшку віскі… Це було торжество хижаків — іншого порівняння не знаходжу», — згадував він.
Після виходу на пенсію Горбачов створив фонд свого імені, доки дозволяло здоров’я, їздив по світу з лекціями, роздавав інтерв'ю. Діяльність першого і другого президентів РФ, Бориса Єльцина і Володимира Путіна, критикував.
Однак після 2014 року ставлення Горбачова до Путіна різко потеплішало. Президент СРСР говорив, що нинішній глава Кремля «заслужено користується підтримкою народу» і «краще за всіх зараз захищає інтереси Росії». Горбачов виправдав окупацію Криму.
У своїй останній книзі Залишаюся оптимістом (2017 рік) він написав: «Якщо раніше Крим приєднали до України за радянськими законами, не питаючи народ, то зараз сам народ вирішив виправити цю помилку. Це треба вітати, а не оголошувати за це санкції».
А ще у 2014 році він заявляв, що схвалює окупацію Криму, оскільки «кримчани висловилися майже одностайно за» та, на його думку, Захід змирився з окупацією півострова. У 2016 році Горбачова оголосили в Україні персоною нон грата.
Того ж року він заявив, що вважає за можливе «добровільне» створення нової Союзної держави на місці СРСР у тих же межах і в тому ж складі.
Того ж року він заявив, що вважає можливим «добровільне» створення нової Союзної держави на місці СРСР у тих самих кордонах і в тому ж складі.
26 лютого 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Горбачов-фонд опублікував коротку заяву: «У зв’язку з воєнною операцією Росії в Україні, яка розпочалася 24 лютого, ми заявляємо про необхідність якнайшвидшого припинення воєнних дій та негайного початку мирних переговорів.
У світі немає і не може бути нічого ціннішого, ніж людські життя. Тільки переговори та діалог на основі взаємної поваги та врахування інтересів є єдиним можливим способом вирішення найгостріших протиріч та проблем.
Ми підтримуємо будь-які зусилля, спрямовані на відновлення переговорного процесу», — говорилося у ній. Від імені Горбачов війну не коментував.
Помічник Горбачова Володимир Поляков в інтерв'ю російському пропагандистському виданню Комсомольськая правда, опублікованому 28 лютого 2022 року, заявляв, що він постійно живе на дачі в підмосковному селі Калчуга, в якому він жив, коли був секретарем ЦК з сільського господарства.
Він також казав, що Горбачов «усю пандемію» провів у лікарні, де перебував у окремому блоці, призначеному для високопосадовців. Поляков також згадував, що у Горбачова діабет і він пережив чотири операції, одна з яких на сонній артерії.
20 червня 2022 року російський Telegram-канал Mash повідомив, що у Горбачова проблеми з нирками і йому доводиться їздити на діаліз до московської лікарні.