«Мене не дуже хотіли брати до ЗСУ». Олександр Положинський розповів, як потрапив на фронт і про найстрашніше для нього на війні
У великому інтерв'ю він розповів, чи готувався до війни.
Олександр Положинський дав велике інтерв'ю програмі Незламна Україна і розповів, чи готувався він до війни, як йому вдалося вступити до батальйону і потрапити на фронт, про найстрашніший момент на війні та ставлення до ворога.
Український музикант, розповів в інтерв'ю, що на початку лютого, він пішов у військкомат Луцька, де зараз живе, і підписав контракт із теробороною Луцька.
А вже 24 лютого прийшов з речами, але його відправили додому, пояснивши, що зараз на фронті потрібні люди з військовим досвідом. Так і не дочекавшись виклику, він із Арсеном Мірзояном поїхав до Києва і спробував вступити у тероборону столиці, але і там його не взяли.
Він зайнявся волонтерством. «З другої половини березня ми почали займатися автівками для військових», — розповів він про свою волонтерську діяльність під час війни. «Мене не дуже хотіли брати до Збройних сил України. В тероборону мене так і не покликали.
Я просився до одних свої друзів у підрозділ. Сказали: «Ти більш потрібний на своєму місці, пиши пісні, співай їх і займайся цим». Попросився до інших.
Сказали: «Ми таких бійців, як ти хотіли би мати в своєму підрозділі, але в нас всі штатні посади зайняті, не можем нічого запропонувати. Мене нікуди не брали», — пожалівся боєць 47-го батальйону, який називають батальйоном Маркуса.
Про те, що ветеран російсько-української війни та друг Положинського Валерій Маркус збирає батальйон, музикант прочитав у Facebook. І попросився служити до нього.
Спочатку Олександра Положинського приписали до культурного сектора і відправили разом зі стрілецькою ротою на три тижні готуватися «до ведення бойових дій».
Після закінчення тренувань Сашко розповів, що відмовився від роботи в культурному секторі батальйону і поїхав із побратимами на фронт. В інтерв'ю музикант також розповів, як із побратимами опинився в дуже небезпечному місці.
«Ця точка була не дуже вигідна з тактичної точки зору, мені здається. Це місце, яке прострілювалося з кількох сторін, це місце, яке мало поганий зв’язок із іншими підрозділами, в тому числі із підрозділами нашого батальйону. Ми самі ніби зайшли в напівоточення до ворога.
Типу ми прийшли, давайте, навалюйте, ми тут уже, чекаємо». У цьому місці він з побратимами записал відео із веселими танцями. Положинський пояснив, наскільки важливі такі веселі відео з танцями не тільки для українців у тилу, але й для бійців на фронті.
«Були моменти, коли було важкувато психологічно. У нас там і втрати були, були моменти великого нервового напруження. Коли весь час в такому стресі перебуваєш, твій мозок, вся твоя натура, вимагає якоїсь розрядки психологічної.
Тут допомагає гумор, підколи, прикольчики стосовно одне одного і в тому числі танці теж допомогають. Танці - це дуже простий спосіб привести себе до морального стану. Я всім дуже раджу». Положинський також відповів на питання, що найстрашнішого він побачив на війні.
«Для мене найстрашніше бачити тих людей, з якими ти щойно спілкувався, подружився за короткий час, з якими ви пройшли випробування певні, уже неживими. Оце мабуть найгірше.
Страшне, коли твої побратими отримують поранення, і потрібно їм допомагати і потрібно докласти максимум зусиль, щоби ці люди вижили». І розповів про страшний випадок на передовій. «Була така ситуація: поруч знаходилися два окопи. Відстань між ними буквально пара метрів.
І після прильоту в одному — всі загинули, в іншому — всі вижили без найменших ушкоджень. Це такий випадок, який ти не прорахуєш, не передбачиш ніяк. Як лотерея. Як випадковість. Одні вижили, і допомогли вижити іншим, тому, що саме наші медики були в цьому окопі.
Інших довелося проводжати в останню путь і висловлювати співчуття рідним і близьким». Також в інтерв'ю Положинський відповів, що ще не бачив зблизька ворогів. Тільки десь там на горизонті.