«Росіян цікавлять лише кадирівці». Екскомандир Азова про спроби встановити інформацію про полонених українців — інтерв'ю
— Це дуже непроста тема: що ми всі маємо зробити, аби зруйнувати плани Росії з приниження і знищення захисників Маріуполя, що вони планують зараз зробити? Або як врятувати іноземців, які служили у лавах ЗСУ і яких окупанти погрожують стратити? Як визволити з полону медиків 555-го батальйону? Простих відповідей тут бути не може, але це не означає, що не потрібно нічого робити.
Відбулася прес-конференція бійців полку Азов, про що говорили, з найважливішого? Відео дня — Найголовніше — це те, що хлопці зверталися і намагалися сконцентрувати увагу на тому, що зараз ми всі свідки того як проанонсований черговий злочин Російської Федерації, досить зухвало, який світ просто не має права проігнорувати, а має на цей виклик обов’язково відреагувати.
І це багато в чому буде іспит зокрема для міжнародних організацій і для міжнародних майданчиків, для світових країн.
У цьому плані ми дійсно, абсолютна правда в тому, що всі ми маємо робити те, що можемо, всі ресурси, всі сили мають сьогодні працювати на те, аби не допустити цього.
Бо треба чітко усвідомлювати, що якщо й цей злочин їм пробачать або закриють очі, то весь жах наступного злочину складно буде навіть уявити.
— Що вам відомо про побратимів, які зараз перебувають у полоні? Чи є якась інформація? — На цей момент з частиною людей, які знаходяться в полоні, відбуваються слідчі дії, їх готують до судових процесів.
Зв’язку майже немає, є розуміння того, що більша частина людей продовжує перебувати на території колонії Оленівка, частина перебуває в донецькому СІЗО, а також командування, командир полку і всі його заступники перебувають на території Російської Федерації.
— Тобто більшість бійців перебуває у тій же колонії, де були вбиті наші військовослужбовці.
Як ви оцінюєте рівень загрози, що окупанти можуть зробити те ж, що вже зробили в Оленівці? — Я вважаю, що Росія показала нам, наскільки вона взагалі неадекватна, щоби ми в цьому вже не сумнівалися ні секунди.
Росія показала, що вона здатна на будь-які злочини, на будь-які теракти. Більше того, вона показала, що робитиме їх і далі.
Тому, на жаль, загроза, поки наші українські герої перебувають під контролем Російської Федерації, надзвичайно висока, бо ми маємо справу з абсолютно неадекватним створінням.
— Ви сказали про те, що командування полку Азов вивезли до Москви, там же перебуває і командир полку Прокопенко.
Я навіть не знаю, чи варто запитувати, чи є якась інформація про те, в якому вони стані і що відбувається в Москві, але, можливо, у вас є якась інформація? — Ні, на жаль, якщо з території Оленівки у нас є хоч якась інформація через наші канали, через наші джерела, ми можемо хоч фрагментами, але знаходити звідти інформацію про стан людей, про те, що там відбувається; хоч якісь уривки, але приблизно ми розуміємо, що відбувається в Оленівці.
То що стосується командування полку, з того дня як їх вивезли на територію Російської Федерації, у Москву, жодної інформації про їхній стан, місцезнаходження взагалі немає.
Офіційно Росія абсолютно ігнорує і не відповідає, не дає жодних відповідей на будь-які звернення щодо їх стану та місцезнаходження. Вони роблять вигляд, що їх взагалі не існує.
Я думаю, причина цього полягає в тому, що вони спочатку, мабуть, планували провести роботу щодо вербування, але через те, що ми весь цей час не бачимо жодних відео, жодних заяв, це свідчить про те, що ці плани росіян провалилися.
Зараз швидше за все вони й командування будуть готувати до публічних судів. — Що вам відомо, вони намагаються займатися цим вербуванням в Оленівці серед інших захисників Маріуполя з полку Азов? — Так, безумовно, це ж улюблена справа росіян.
вони, дивлячись на себе, на росіян, думають, що весь інший світ такий же: що він за дві копійки матір продасть. Готові завжди з ким завгодно співпрацювати.
І в випадку з росіянами це дійсно так і є, жалюгідні створіння на сьогодні, до такого стану їх довела російська влада і їх це влаштовує. Але що стосується українців, то вони абсолютно інші, тому всі ці процеси вербування надзвичайно складні.
І навіть ті відео, які вони викладають із бажанням якогось пропагандистського впливу, виглядають так, що завдають росіянам більше шкоди, ніж українцям. Тому що українські воїни навіть у полоні завжди виглядають гідно, вони тримаються і видно, що їх не зламати.
— Маріуполь тримався і росіянам потрібно було зламати цей опір. Можливо, вам щось відомо про якісь домовленості стосовно умов цього виходу з Азовсталі українських військовослужбовців? — Інформації про ці домовленості майже немає.
Чітко зрозуміло і відомо, тоді ще були деякі публічні заяви про те, що гарантується, що у них буде все необхідне, дотримуватимуться права людини. Також була розмова про те, що всіх, хто виходитиме з Азовсталі, будуть обмінювати і повертати.
Але це все виявилося абсолютно пустими словами. І найгірше тут не те, що росіяни брехали, це ж і так очевидно завжди, в це вірити — не дуже благородна справа.
Більша проблема в тому, що до цього процесу були залучені міжнародні організації, які сьогодні займають досить пасивну позицію.
— Що вам відомо про гарантії безпеки від Міжнародного Червоного хреста та ООН? Якщо не гарантії безпеки, то принаймні про участь цих організацій під час виведення контингенту з Маріуполя фактично в російський полон? — Річ у тім, що такі організації як Червоний хрест публічно беруть на себе таку відповідальність, що вони будуть захищати права, слідкуватимуть за гуманітарною обстановкою, яка буде на території колонії чи інших закладів, де перебуватимуть українські військові.
Але ж у реальному житті виявилося так, що Червоний хрест не зробив узагалі жодного кроку для того, щоби не те що допомогти, а хоча би розуміти, що там відбувається.
За весь цей час Червоний хрест був виключно один раз, ще в перший день виходу з території Азовсталі, тоді Червоний хрест був на території колонії в Оленівці. Вони зайшли в підготовлену кімнату, яку їм показали, і щасливі звідти поїхали.
За весь цей час жодного контролю, жодної допомоги, жодної участі в тому, що там відбувається, ані Червоний хрест, ані жодна інша міжнародна організація не беруть.
Питання зв’язку, який повинні були мати військові, його взагалі немає, що стосується медикаментів, їжі, води, — з цим теж величезні проблеми.
Я вже не кажу про те, що зухвало посеред Європи по-звірячому просто вбили десятки людей і зараз міжнародні організації запитують, чекають чогось.
Мені здається, що навряд чи, якби в європейській країні десь відбувся такий масовий теракт, убивство, або навіть одну людину вбили би, навряд чи до вбивці ставились би так само і запитували: а чи дозволите ви оглянути тіло загиблого, а чи дозволите розповісти, як усе насправді відбувалося? Ні, це злочинець, із ним треба розмовляти абсолютно іншою мовою.
І Росія саме є тим злочинцем, з яким треба розмовляти в абсолютно іншому тоні.
— Що вам відомо про підготовку місії з боку міжнародних організацій для інспекції приміщення, в якому були вбиті українські військовослужбовці? — Зараз звертаються всі, зокрема й Україна, від України і навіть окремі організації, і від влади є сигнали та звернення до міжнародних організацій, аби вони цей процес пришвидшили, все ж таки почали цим займатись.
Але тут важливо розуміти, що, приміром, огляд місця злочину вже навряд чи щось нам дасть для слідства, тому що росіяни, я впевнений, уже прибрали все, що там не мало бути і принесли все, що треба, аби це побачили.
Тому навіть якщо Росія дасть змогу потрапити туди, то навряд чи там залишилися хоч якісь сліди їх злочинів. Але, втім, це все одно надзвичайно важливо.
І більше того, надзвичайно важливо потрапити, отримати доступ до людей, які вижили, щоби з ними можна було поспілкуватися без тиску, без зброї, щоби дізнатися, як насправді там усе відбулось. І ось це буде надзвичайно цінною та важливою інформацією.
— Представники міжнародних організацій якось контактують із близькими та рідними бійців, які зараз перебувають у фактичному полоні, для того, щоб організовувати хоч якусь комунікацію, отримувати хоч якусь інформацію від своїх рідних? — Річ у тім, що така комунікація на сьогодні існує, але скажу, що набагато ефективніше себе показують координаційні центри або штаби, можна їх назвати, по роботі з полоненими, які є в Україні.
В які заведені представники різних служб, правоохоронних органів, там є хоч якась інформація.
Міжнародні організації спілкуються з рідними, але здебільшого це відбувається в форматі, що рідні знаходять, щось від них запитують або вимагають і ті надають узагальнену інформацію про те, що швидше за все ваш близький дійсно перебуває в полоні.
На жаль, більше інформації у цих організацій немає і це пов’язано виключно з тим, що вони її не отримують виключно через власну низьку ініціативність у цьому питанні.
— Можливо, вам щось відомо про напрямок переговорного процесу, якщо такий відбувається, щодо обміну полоненими? Формують списки, одна сторона передає іншій, щось подібне відбувається зараз? — Так, в Україні весь час відбувається цей процес, дійсно є люди, які відповідальні за це.
Формуються списки, які постійно передаються росіянам, списки людей, яких ми хочемо забрати, повернути. Так само росіяни передають списки, кого вони хочуть.
Але все це надзвичайно складно відбувається і скажу одразу, що навіть зараз такі процеси відбуваються, але Росія всіма можливими способами просто гальмує це питання.
Я вже раніше говорив, що, по-перше, це пов’язано з їхніми життєвими цінностями, бо їм у принципі не дуже цікаве повернення їхніх солдатів або сержантів додому. Вони не розуміють, навіщо напружуватися через такий ресурс як звичайний солдат або звичайний сержант.
Якщо вони і говорять, то здебільшого про повернення таких категорій як пілоти, старші офіцери або кадирівці. От ці категорії їх хоч трохи цікавлять і з цього приводу вони готові розмовляти, затверджувати списки.
Але навіть при наявності цих категорій усе одно процес дуже повільно йде, його постійно гальмують представники Російської Федерації і на цей момент поки що результатів обміну немає.
Проте українська сторона наполягає і продовжує працювати, узгоджувати списки для того, щоб хоч у якомусь форматі, але все одно повертати додому абсолютно всіх. — Водночас ви проводили прес-конференцію і звертаєтесь до міжнародних організацій.
На які майданчики, на яких представників у політичних колах у вас є надія? А, можливо, ви вже маєте певні відгуки від них? — Треба розуміти, що в першу чергу ми орієнтуємося і сподіваємося на підтримку від тих світових країн, які сьогодні вже є досить активними у плані підтримки України в війні проти Російської Федерації.
Безумовно, треба говорити про Британію, про Сполучені Штати, я вважаю, що саме вони могли би і мали долучитися до процесу повернення або припинення злочинів Російської Федерації.
Однак такі організації, подобаються вони нам чи ні, але вони існують, як-от Червоний хрест та ООН.
І якщо вони підняли прапор із лозунгами і беруть на себе відповідальність захищати права людей, допомагати з гуманітарною обстановкою, то ми звертаємось і до них, намагаємося примушувати їх усіма можливими методами це робити для того, аби вони теж долучалися до цього процесу і були активнішими у плані підтримки України.
Ми так говоримо, підтримки України, але ж це насправді підтримка звичайних норм сучасної цивілізації і нічого більше.
— Ви вважаєте, наші партнери можуть застосувати якісь додаткові санкції, аби допомогти у процесі визволення наших бранців? — Я абсолютно впевнений у тому, що ще досить багато інструментів, які не включили і які можна та треба включати.
Вони лежать у різних площинах, і в дипломатичних, і в економічних. Ми розуміємо, що Росія — це таке створіння, яке у принципі відчуває та розуміє виключно мову сили.