Думки

Дурні командири та жадібні чиновники: не лізьте військовим у кишеню

“На 24 лютого призначено засідання Ради безпеки ООН щодо України. На 23 лютого — послання Путіна федеральним зборам. Путіну треба хоч трохи перемогти до цих дат. Тому росіяни серйозно наступатимуть найближчими днями”. Думка.

Більшість західної військової допомоги почне надходити тільки з кінця березня, і нашому супротивникові нерозумно чекати, поки ми озброїмося.

Озброїмося й мобілізуємося — бо мобілізація, як завжди, запізнилася; пів року після першої хвилі ми жували шмарклі замість того, щоб готувати повноцінну армію резерву, а втрати зростають, війська втомилися, і починають гребти всіх поспіль, як на Росії… Не дивно — ми вийшли з однієї шинелі, з однієї радянської військової школи, в якій начальник завжди правий, а життя солдата не варте ні копійки.

Утім, ні, варте — 15 млн за смерть. І тут починається кривава бухгалтерія, як дзеркало неефективності нашої держави. З одного боку, гігантські витрати на смерть, величезні витрати на лікування поранених.

Із іншого — погана підготовка мобілізованих, безкарність безталанних, дурних командирів, яких у нас теж хоч греблю гати і які на повному серйозі вважають, що чим більше втрат серед особового складу, тим вони (командири) краще воюють.

І ось комусь нагорі спадає на думку "вдала" думка — а давайте ми посилимо покарання для військовослужбовців (підлеглих), щоб вони покірно виконували будь-які накази, тому що командир завжди правий, і чим більші втрати — тим краще він воює.

Кривава бухгалтерія працює на всю котушку, ростуть військові цвинтарі, а грошей у країні стає дедалі менше.

І тоді комусь розумному нагорі спадає на думку чергова "вдала" ідея: а давайте ми "оптимізуємо" грошове забезпечення військовослужбовців, чогось вони надто багато отримують, перебуваючи в умовному тилу.

І нікому нагорі пояснити, що під час війни залазити в кишеню військових абсолютно неприпустимо. Не лише тому, що це аморально, а й тому, що на зарплати військовослужбовців у нас сьогодні живе пів країни і є залишки цивільної економіки.

А головне — на ці гроші військовослужбовці купують собі екіпірування, спорядження, коптери, автомобілі, генератори, паливо, і, урізаючи зарплати військовим, чиновники прямо підривають боєздатність армії.

Це криваве замкнене коло: погані командирські рішення призводять до загибелі військовослужбовців — зростання втрат посилює мобілізацію — термінова мобілізація не залишає часу для серйозної підготовки — погана підготовка призводить до зростання втрат — зростання втрат веде до зростання видатків бюджету — скорочення видатків бюджету за рахунок зарплат боєздатність армії — зниження боєздатності армії веде до зростання втрат.

І так — до кінця. А ще раптом ця корупція. . . Не раптом, звісно, і не лікується вона показовими обшуками, арештами та підозрами. Просто громадянському суспільству та західним партнерам набридло. Бо той, хто платить, той і замовляє музику.

Гроші, зброю, підтримку надає колективний захід. Страждання, здоров'я, життя кладе на вівтар майбутньої перемоги суспільство, нація. Тож треба щось робити. Сьогодні важливо не лише воювати, а змінювати країну та самим змінюватися.