«Анонсувати успіхи — божевілля». Чому не варто завчасно радіти діям ЗСУ на півдні України — зважена оцінка Юрія Бутусова
Ви при цьому у Фейсбуці написали, що не треба говорити про вигадані перемоги. Чи можете ви розповісти, чому саме ви так зробили? Відео дня — Я не хотів би говорити, що мій пост прив’язаний до якоїсь конкретної ситуації.
Я написав загалом, тому що у нас є люди, які причетні до ухвалення рішень, які, не знаю з яких причин, іноді це навіть логічно важко зрозуміти, намагаються створювати під час військових дій абсолютно невиправданий обстановкою оптимізм.
Я бачив у Сєвєродонецьку і Лисичанську, до чого це призвело. Люди, які запускають деякі політичні сигнали, потім не зовсім усвідомлюють, яким чином це далі відбивається на ухваленні рішень у ході бойових дій.
Саме для того, аби застерегти деяких керівників від розповсюдження абсолютно невиправданого обстановкою оптимізму, який може зашкодити, я написав пост.
Але він не стосується якоїсь конкретної ситуації, він загалом стосується того, що у нас відбувається в інформаційному просторі. Знаєте, нам дійсно потрібен оптимізм, нам треба бачити хороше, нам треба бачити успіхи, бачити результати. Але все це має відбутися.
І вже після того як воно відбулося, про це треба говорити. Я теж люблю писати про перемоги, але намагаюся показати те, що реальне, про що ти можеш сказати.
Бо інакше, особливо коли політики та керівники цим займаються, вони створюють ефект завищених очікувань, який потім тягарем покладається на виконавців. А це абсолютно неправильно. Хід бойових дій не потребує анонсів. Це абсолютно помилкове рішення.
Зараз, поки у нас напружена обстановка, я не можу говорити більш конкретно, але анонсувати якісь успіхи — це повне божевілля, з мого погляду. Успіхів треба досягати, а потім демонструвати їх результати.
Інакше на тих людей, які виконують смертельно небезпечну роботу, покладається на різних рівнях занадто багато. Це абсолютно невиправдано, на війні так не діють. Далеко не всі дії на війні мають призводити до якихось чітко помітних успіхів.
Далеко не всі просування мають завершитися цим просуванням. Треба дочекатися спершу певних результатів, а потім піднімати дійсно заслужені хвилі радості. — Ваші читач сприйняли, звісно, цю публікацію як холодний душ.
Як ви вважаєте, якою є межа, про що можна повідомляти? Чи це добре, що ми знаємо про те, що Збройні сили України б’ють по Антонівському мосту чи по цьому залізничному мосту, що з'єднує правий і лівий береги Херсонщини? — Є результати — удари по конкретних об'єктах — про це абсолютно необхідно говорити.
Але не більше. Будь-яка наступальна операція потребує залучення уваги виключно після того як уже здобуті певні кроки. Будь-яка інформація, що передається (особливо коли вона широко тиражується) є достатньо цінною [для ворога], оскільки показує певні пріоритети.
Найбільший вплив на свідомість, на людей мають результати бойових дій, які можна показати, а не анонси. Тому мене, чесно кажучи, інколи, в багатьох випадках є бажання, як ми бачили це в Сєвєродонецьку, видавати бажане за дійсне дійсно шокує.
І ті наслідки, як це потім відбивається на військовому плануванні, просто навіть про багато речей досі не можна розповідати. Це дуже неправильно, коли інформаційне поле починає впливати на те, яким чином мають діяти війська.
— Чи правильно я розумію: коли голова Офісу президента Андрій Єрмак пише про те, що «Херсон — це Україна. попереду наш Херсон», цього робити не треба? — Я взагалі здивований тим, що інколи про війну вкидає Андрій Єрмак.
Спочатку він про літак написав абсолютно недоречну інформацію, зараз чомусь цей твіт про Херсон. Якби пан Єрмак був простим блогером, на це ніхто би не звертав уваги. Але його твіти формують інформаційну картину.
І коли його твіти та повідомлення спотворюють інформаційну картину, мені здається, що це дуже хибне розуміння Офісом президента того, як має формуватися інформаційна політика.
Вони мають запитувати у Генерального штабу, що вони як керівники держави роблять, а не гратися в ці інформаційні війни.
Це глибоко помилкове рішення і я сподіваюся, що пан Єрмак хоча б один раз вийде на фронт і подивиться, як до такого оптимізму ставляться люди, які справді воюють.
Я думаю, що після того він змінить свою позицію і буде радитися з військовими перед тим, як знову якісь радісні повідомлення розміщувати у своїх соцмережах. — Ви є насправді послідовним критиком влади.
Ви щойно говорили про те, що нам усім потрібен оптимізм, ми всі хочемо позитивних новин. Чи викликає те, що відбувається на Херсонщині, оптимізм у вас? — У мене викликає оптимізм, що Україна продовжує вести важку битву з Російською Федерацією.
Це абсолютно неймовірний героїзм. Ми досягаємо в цьому величезних успіхів, досягли. Те, що у нас ведуться активні бойові дії, ми не віддаємо ворогу ініціативу, намагаємося її захопити на різних ділянках фронту, — це дуже добре і це правильно робити.
Але я вважаю, що враховуючи втрати, які ми несемо, враховуючи дуже складну економічну ситуацію, окупацію противником понад 20% території нашої країни, нам треба все ж бути більш реалістичними.
І треба визнавати наявність проблем, більше про них говорити, щоб їх більше вирішувати. Мене, чесно кажучи, дуже-дуже дивує, коли до війни інколи люди починають ставитись як до шоу, яке йде десь далеко від них. Кожна смужка на карті досягається дуже важкою страшною ціною.
Ситуація досі напружена, ворог володіє великою перевагою в бойовій техніці, авіації, артилерії, танках, величезною перевагою в боєприпасах. Тут зовсім немає жодних підстав для того, аби заздалегідь, до того як щось відбулося, ставитися з таким жвавим виглядом.
Зараз, коли війна стала позиційною, ворог почав використовувати тактику артилерійського, авіаційного наступу, треба дуже багато речей системно змінювати — стратегію, забезпечення, організацію. І все ж речі, які рятують життя, — от це має бути головною темою новин.
А як будуть десь результати, успіхи, перемоги, — супер, це треба висвітлювати після того як вони відбулися. Це нормально і це треба підтримувати. Я і сам про це постійно пишу. — Наші колеги з Громадського знімали репортажі на півдні України.
Говорячи з військовими, які там перебувають, можна тільки підтвердити ваші слова. По-перше, маємо розуміти, що це степ, рівнина.
Чи могли би ви нам більше розповісти про те, чому саме це дуже важкий плацдарм для того, щоб його відвойовувати, деокуповувати? — Україна знаходиться зараз в такому становищі. Російська армія диктує нам ініціативу на багатьох ділянках, продавлює, відтискає.
Вони намагаються передусім захопити Донбас. Поки ідуть активні дії на Донбасі, вони намагаються закріпитися на правобережжі, посилити оборону в Харківській області. Ситуація для нас вкрай небезпечна.
Така конфігурація лінії фронту (якщо ворог її закріпить, посилить війська, збільшить їхню щільність) для нас абсолютно невигідна.
Звичайно, нам потрібно покращувати своє стратегічне становище — відбивати ворога на багатьох ділянках на Донбасі, на ізюмському напрямку Харківської області, і звичайно, на правобережжі [Дніпра].
На правобережжі (це очевидно для будь-кого на карті) в тилу противника ріка Дніпро. Для ворога це серйозна перешкода, якщо знищити основні стаціонарні мости і переправи. Звичайно, є в нас тут непогані стратегічні можливості, передумови для ефективних бойових дій.
Звичайно, що реалізація цих планів потребує активних дій на всьому фронті - створення певних запасів озброєння, системних дій, зосередження, підготовки військ. Багато-багато організаційних речей.
Для нас цей південь зараз, за Дніпром, оцей великий район, який контролює ворог на підступах до Миколаєва, погрожуючи Миколаєву та Кривому Рогу, — це велика небезпека.
Якщо Росія там закріпиться, зосередить війська, поновить свої запаси озброєння, є велика небезпека, що в цій тривалій війні, яку ми будемо вести багато років, противник використає це як плацдарм для удару на південь України, щоб відсікти Україну від Чорного моря.
Тому для нас [це] зараз має, звичайно, стратегічне значення — для того, щоб не дати ворогу там закріпитися, і зробити все можливе, щоб відкинути їх за Дніпро.
— Багато хто може казати, що ніби Росія може зробити якийсь «жест доброї волі», що в них залишилися тільки два варіанти — або здатися, або їхнє угруповання буде знищене.
Як ви оцінюєте шанси того, що росіяни так візьмуть і віддадуть Херсон? — Поки що для цього передумов немає. Навпаки: російське командування зосереджує там додаткові сили.
Противник має можливість, крім мостів, по яких ми завдаємо удари, також наводити понтонні переправи, застосовувати різні переправні засоби. Тому повністю блокувати [шляхи постачання] виключно ударами по мостах ми не зможемо. Велика ще бойова робота має бути попереду.
І йдуть дуже жорстокі бої. І противник розуміє це, зосереджує свої сили, намагається перехопити ініціативу. Вони теж там проводять атаки, завдають удари, тому там достатньо важка боротьба. Я зараз не бачу такої можливості, щоб ворог просто сам відійшов.
Але дійсно треба подивитися на досвід успішних наших операцій. Наприклад, на Зміїному, травневий наступ під Харковом, де дійсно були створені передумови для того, щоб розгромити ворога. Треба розуміти, що ця така важка битва може йти ще тривалий час.
Це не означає, що ми не ефективні. Це значить, що ми долаємо ворога, який досі зберігає дуже велику перевагу в бойовій техніці і в боєприпасах. Це дуже складний напрямок для наступу. Ця відкрита місцевість дуже сприяє роботі бронетехніки, авіації противника.
Думаю, що, можливо, це буде полем бою тривалий час. Звичайно, що наша армія робить все можливе, щоб вибити ворога якомога скоріше. Будемо дивитися. Боротьба зараз в сучасній війні йде позиційна.
Навіть якщо позиції не змінюються, це не значить, що боротьби нема, що вона не жорстока, що вона не ефективна. Удари, захоплення територій, відступ противника — завжди цьому передує дуже серйозна робота.
Створення вогневої переваги ураження центрів управління, баз, складів, вогневих позицій — ось за це зараз йде боротьба. — Як ви оцінюєте ту інформацію, яку надавала Наталя Гуменюк, речниця ОК Південь.
Вона сказала про те, що не треба перебільшувати кількість їхньої техніки. Росіяни використовують таку тактику, коли переїжджають, перевозять свою техніку, наприклад, в якесь інше селище.
Це означає, що в цьому селищі дійсно стало більше російської техніки, але це не означає, що її стало більше взагалі на цьому напрямку. Чи це правдива характеристика того, що відбувається? — Я не думаю.
Це маленький момент, який на загальну ситуацію жодного впливу не має. Не думаю, що це варто коментувати. Боротьба на цьому напрямку дійсно має стратегічне значення, оскільки це той плацдарм, з якого Росія прагне атакувати Миколаїв та Одесу.
І для них це, можливо, один з з найважливіших напрямків, щоб примусити Україну повністю послабити і знищити нашу економічну систему, відрізати нас від моря. І, звичайно, він важливий для нас.
Тому для нас важливо діяти максимально економно на цьому напрямку, робити все можливе для знищення «нервової системи» управління, вогневої системи противника. Думаю, що наші ЗСУ роблять те, що вони можуть робити на тому напрямку.