Як допомогти тим, чиї рідні не повернулись із війни. Шість кроків, які потрібно зробити

"Для людей, які пройшли війну з її болем, кров'ю та смертю, війна не закінчується, коли вони потрапляють на мирну територію.

Щоб наші захисники та їхні родини не опинилися в безпросвітному глухому полоні жаху, я пропоную допомогти тим, чиї рідні загинули, потрапили в полон або зникли безвісти". Думка. Ми .

Ми з України Посттравматичний синдром це дуже серйозно, що підтверджують такі країни як Ізраїль, США, де не з чуток знають, що таке війна. У цих країнах десятки, якщо не сотні організацій, громадських та державних, які працюють із ветеранами, які повертаються з війни.

Але допомога потрібна не лише військовим, а і їхнім сім'ям. Ми вимушено перебуваємо на порозі повної трансформації соціальної структури суспільства, а отже, і соціальної політики держави загалом.

Поки достовірно невідомо, скільки саме дружин, дітей та інших родичів наших військових потребують нових комплексних рішень та програм допомоги.

Невідомо, скільки саме наших захисників отримають фізичні ушкодження, але відомо, що психологічні травми отримає кожен, і це матиме довгострокові наслідки.

Подивившись десятки героїчних відео наших хлопців та хроніки авіаударів із кількістю загиблих, я згадала, що в дитинстві мої найближчі подруги мали батьків, які повернулися з Афганістану. Добре пам'ятаю ці сім'ї, до яких суспільству не було діла.

Вони отримували пільги — на тому все. Натомість були агресія, алкоголь, ПТСР, нереалізованість та безпросвітна глухота оточення.

Держава щось робила, але створювалося відчуття, що все це тільки для того, щоб відкупитися, коли грошова компенсація стає єдиним заходом для відновлення справедливості без будь-яких зусиль щодо проведення радикальних інституційних реформ.

І саме для того, щоб наші захисники та їхні сім'ї ніколи не опинилися в тому безпросвітному глухому полоні своїх відчуттів, я пропоную вже зараз подивитися на дуже велику вразливу та травмовану категорію наших земляків — сім'ї військових, які загинули, потрапили в полон або зникли безвісти.

У нашій країні багато громадських та державних ініціатив, спрямованих на розв'язання питань громадян, які стали жертвами цієї війни, але я пропоную комплексніший єдиний підхід. Програма повинна включати заходи як матеріальної, так і символічної компенсації.

Головне, вони мають бути орієнтовані на людей, а не на бюрократію. За правильного підходу нам вдасться уникнути слабкого інституційного потенціалу, а навпаки, створити посилення та плацдарм справедливої довіри між державними структурами та людьми.