Квазіреспубліка зразка 1990-х. 30 років тому розпочалася грузино-абхазька війна, ключову роль у якій відіграла РФ
НВ нагадує про головні події тих років. Вперше ознаки державності в Абхазії з'явилися у 780-х роках, коли її правитель Леон II досяг незалежності від Візантії. Йому вдалося створити Абхазьке царство, до якого, крім самої Абхазії, увійшла територія нинішньої західної Грузії.
Відео дня Потім Абхазія на деякий час увійшла до складу грузинської держави, але відокремилася від неї і пізніше увійшла до складу Російської імперії. Цьому сприяло те, що абхази були християнами і побоювалися мусульманської Османської імперії.
Однак Російська імперія відібрала в абхазів автономію і жорстко придушила їхнє повстання у 1866 році. Політика Російської імперії призвела до того, що частина абхазів залишила Абхазію, і туди переселялися греки, вірмени, росіяни та грузини.
До 1987 року, за даними перепису, частка абхазів скоротилася з 86% до 55%. На початку XX століття в Абхазії піднявся рух проти Російської імперії, а після її розпаду на якийсь час владу в регіоні захопили грузинські соціал-демократи, а потім війська Закавказького сейму.
Він вирішив приєднати Абхазію до Грузії, яка тоді ще була незалежною. Радянську владу в Абхазії встановили у 1921 році, оголосивши про створення Радянської соціалістичної республіки Абхазія.
Спочатку вона була окремою республікою, але у 1931 році на правах автономії увійшла до складу Грузії.
Напруженими відносини між Грузією та Абхазією були ще з радянських часів, оскільки радянська міграційна політика продовжила тенденцію, закладену Російською імперією, і призвела до того, що абхази стали становити меншість від чисельності населення регіону — на початок 1990-х років їх було не більше ніж 17%.
При цьому у 1989 року найбільшою етнічною групою в Абхазії були грузини — їхня частка становила 45,7%. У квітні 1957 року, у квітні 1967 року та у травні і вересні 1978 року проходили масові виступи з вимогою виведення Абхазії зі складу Грузинської РСР.
15-16 липня 1989 року відбулися сутички між грузинами та абхазами, в ході яких загинуло 16 людей і близько 140 були поранені. Щоб стабілізувати ситуацію, керівництво Грузії пішло на значні поступки абхазам.
Після того як 21 лютого 1992 року правляча Військова рада Грузії оголосила про скасування Конституції Грузинської РСР 1978 року та відновлення конституції Грузинської демократичної республіки 1921 року абхазьке керівництво сприйняло це як фактичне скасування автономного статусу Абхазії.
У відповідь 23 липня 1992 року Верховна Рада Абхазії на засіданні, яке бойкотували депутати-грузини, відновила дію Конституції Абхазької Радянської республіки 1925 року, згідно з якою Абхазія є суверенною державою. Це рішення не визнало міжнародне співтовариство.
Потім почалися масові звільнення грузинів із силових структур автономії, а також створення «абхазької гвардії».
У відповідь грузинське керівництво ввело війська до автономії, пославшись на необхідність охорони залізниці, яка використовувалася як єдиний маршрут транспортування вантажів з Росії до Вірменії, та звільнення віце-прем'єра Грузії Олександра Кавсадзе, якого утримували на території Абхазії прихильники першого президента Грузії Звіада Гамсахурдії.
Це спричинило початок бойових дій в Абхазії. Після введення в Абхазію грузинських військ, абхазьке та російськомовне населення масово тікало зокрема до Росії. Абхази отримали підтримку від Конфедерації гірських народів Кавказу, яка постачала їх зброєю.
Вона також заявила про готовність чеченців, кабардинців, інгушів, черкесів, адигейців разом з етнічно спорідненими з ними абхазами виступити проти грузинів. Росія щонайменше ніяк не перешкоджала появі цих спільних збройних формувань.
Основу загонів Конфедерації народів Кавказу склали кабардинці та адигейці. Міністром оборони Абхазії був призначений кабардинець Солтан Сосналієв, начальником штабу - адигеєць Амін Зехов, командувачем флоту - дагестанець Алі Алієв.
Пізніше до сил Конфедерації народів Кавказу приєдналися кілька сотень чеченців. З 14 серпня 1992 року між Грузією та Абхазією почалися воєнні дії, які переросли у війну із застосуванням артилерії, авіації та іншої зброї.
Незважаючи на підписаний 3 вересня 1992 року Борисом Єльциним та Едуардом Шеварнадзе документ про припинення вогню, виведення грузинських військ з Абхазії та повернення біженців, бойові дії тривали.
У жовтні 1992 року абхази та їхні союзники з Росії відбили Гагру і встановили контроль над стратегічно важливою територією, що прилягає до російського кордону. Вони налагодили постачання з російської частини Кавказу та почали готуватися до наступу на Сухумі.
За даними Грузії, у штурмі Гагри брали участь російські танки. Абхази стверджували, що нібито використовують трофейне озброєння. У зоні конфлікту перебували також кілька частин російських збройних сил, які залишалися цих територіях від часів існування СРСР.
Вони були на авіабазі в Гудауті, у військово-сейсмічній лабораторії в Нижніх Ешерах, а в Сухумі був батальйон російських повітрянодесантних військ.
Російські війська формально зберігали нейтральний статус, займаючись охороною майна російського міністерства оборони, евакуацією мирних жителів та відпочивальників та доставкою продуктів до заблокованого міста Ткварчелі.
Грузинська сторона заявляла, що російські війська проводять розвідувальні операції на користь абхазів. До кінця 1992 року війна стала позиційною — жодна зі сторін не могла здобути перемогу.
15 грудня 1992 року Грузія та Абхазія підписали кілька документів про припинення бойових дій та відведення із зони конфлікту важких озброєнь. На початку 1993 року абхазька сторона спробувала здійснити наступ на Сухумі і бойові дії відновилися.
Нова Угода про тимчасове припинення вогню була підписана 27 липня 1993 року в Сочі. Гарантом перемир'я виступила Росія. 16 вересня абхазька сторона продовжила бойові дії, здійснивши штурм Сухумі, з якого за умовами перемир'я вивели грузинські танки та важку артилерію.
27 вересня грузинські сили залишили більшу частину міста, відступивши до будівлі уряду Абхазії, яку прихильники незалежності регіону невдовзі також захопили. При цьому вони розстріляли без суду 17 міністрів прогрузинського уряду Абхазії на чолі з Жиулі Шартавою.
Росія, яка виступала гарантом перемир'я, навіть запровадила формальні санкції проти Абхазії після його порушення та захоплення Сухумі, що принципово на ситуацію не вплинуло.
Більшість етнічних грузинів (близько 200 тисяч людей) були змушені залишити Абхазію, оскільки їх масово вбивали та виганяли з автономії абхазькі сепаратисти та їхні союзники. Біженці досі не можуть повернутися додому.
За даними сторін, під час війни загинули 4 тисячі грузинів і ще 1 тисяча зникла безвісти. Також загинули 4 тисячі абхазів.
14 травня 1994 року у Москві за посередництва Росії між грузинською та абхазькою сторонами було підписано чергову Угоду про припинення війни та роз'єднання сил.
Після цього конфлікт залишався замороженим до 10 серпня 2008 року, коли на Абхазію поширилася російсько-грузинська війна. За допомогою російської авіації абхазькі сепаратисти витіснили грузинські війська з Кодорської ущелини, яку ті до цього контролювали.