«Люди обирають залишатися в Україні». Ромський активіст Юліан Кондур — про життя спільноти в умовах війни, патріотизм і російську пропаганду
Проєктний координатор міжнародної благодійної організації Ромський жіночий фонд Чіріклі Юліан Кондур розповідає про те, як живе ромська спільнота в Україні після повномасштабного вторгнення росії, чому вимушені переселенці обирають повертатися додому та пояснює, як дискримінація щодо етнічних та національних меншин грає на руку російській пропаганді.
Відео дня Початок великої війни Напередодні повномасштабної війни я вийшов з офісу, перед тим все перевіривши і закривши. Вийшов у очікуванні незрозуміло чого, і поїхав додому. На ранок прокинувся від вибухів і від дзвінків, які надходили від усієї родини.
Впродовж наступних кількох годин ми зібралися, вийшли з дому і більше місяця туди не повертались. Протягом першого тижня перебували неподалік Києва, а згодом виїхали на захід України.
Виїхавши, ми, перш за все, подумали, що будемо робити далі як організація, чи спроможні ми щось робити. Перший тиждень, мабуть, взагалі ніякої діяльності не проводили, намагались організувати самих себе. Потім прийшло розуміння, що можемо працювати.
За допомогою наших партнерів і друзів уже на заході України почали організовувати гуманітарну підтримку. В Чернівцях, наприклад, створили невеликий склад, де закуповували продовольство і відправляли на підтримку місцевих сімей переселенців.
Там були не тільки ромські родини, а також, наприклад, люди з грецької спільноти, також з Донеччини. Майже кожного дня це було щось нове.
Чимало партнерів з Європи, друзів пропонували допомогу — ми не могли відмовлятися, адже був запит від людей на отримання цієї допомоги. Також ми надавали пряму фінансову підтримку людям, які евакуювались з тимчасово окупованих територій або з зон активних бойових дій.
У перші дні це був активний інформаційний супровід: ми намагалися знаходити безпечні шляхи виїзду, давали об'єктивну інформацію по перетину кордону.
Супроводжували сім'ї, переважно багатодітні, в їхній нелегкій дорозі, коли вони вимушено покидали будинки та їхали в інше життя.
Кожного дня працювала також й ініціатива з гарячих обідів, яку ми організували спільно зі спільнотою крішнаїтів, за що їм дуже вдячні — хлопці та дівчата годують людей кожного дня. Щодня це десь приблизно тисяча порцій лише в Харкові.
В Одесі також кожного дня, але в трохи менших масштабах. На Чернігівщині теж менші масштаби, але, тим не менше, там це вкрай важлива ініціатива. Також у Києві, в центрі міста, в різних локаціях півтисячі, а то і більше порцій майже щодня.
Серед тих напрямків по гуманітарній роботі, які зараз є, це гарячі обіди — вони надаються не лише ромам, а всім, хто того потребує. Це також продуктові та гігієнічні набори, які надсилаються до громад.
Ми намагаємося налагоджувати зв’язок з місцевими представниками ромської спільноти, домовляємося про організацію волонтерських груп. Зазвичай хтось від нашої команди супроводжує такі вантажі, організовує роздачу.
Робимо це або в місцях компактного поселення, або спільно з соціальними центрами та службами. Переважно бенефіціарами цієї гуманітарної допомоги є жінки і діти. Чоловіків значно менше.
Вимушені переселенці Якщо говорити про кількість тієї допомоги, яка була надана від початку повномасштабної війни, то це більше 20 тис. людей в цілому.
Це ті, хто отримав або гарячий обід, або інформаційну допомогу, консультування, або ж тимчасовий прихисток з нашою допомогою. Це також люди, яким ми допомогли з евакуацією — це близько 600 сімей, що виїхали зі східних регіонів.
Це була або організація автобусів, або ж пряма фінансова допомога для покриття паливних витрат, оплати перевізникам.
Ми постійно намагаємося проводити оцінку ситуації щодо становища ромів, і за останніми нашими дослідженнями побачили, що 75% внутрішньо переміщених ромів з усіх опитаних нами, а це — більше тисячі людей, бажають все ж таки залишатися в країні. Близько 100 тис.
ромів загалом в Україні, за нашими оцінками, вимушено покинули свої домівки. Близько 50 тис. виїхали за кордон, але в останні кілька місяців ми фіксуємо тенденцію повернення людей.
Люди повертаються через те, що не можуть знайти адекватний прихисток у країнах Східної Європи, стикаються з упередженим ставленням. Візьмемо, до прикладу, Харківщину. З міста Мерефа Харківської області повиїжджали майже всі ромські сім'ї.
Знаємо, що, на жаль, з Донеччини виїхало чимало ромів, а от на Луганщині більшість сімей усе ж таки залишилися. Дуже багато повиїжджало і з Херсонщини — чоловіки залишилися вдома, а жінок з дітьми відправили.
Загалом, всі, хто мав можливість виїжджати, намагалися це зробити. Люди без паспортів Проблема відсутності документів серед ромів є дуже гострою. Раніше ми вже говорили про те, що в Україні проживає близько 30 тис. ромів без документів, у статусі можливого безгромадянства.
Зараз це дуже вплинуло також і на можливість переміщуватися, отримувати гуманітарну допомогу. Ми фіксували багато випадків, коли люди через проблеми з документами мали складнощі з переміщенням навіть всередині країни, зокрема, через додаткові перевірки.
З перетином кордону ситуація теж була досить складна: наприклад, було неоднозначне розуміння того, чи можна виїхати без закордонного паспорта, чи ні. Зараз ми знаємо, що на території Польщі знаходяться зокрема і люди, які виїхали абсолютно без документів.
Серед них є роми. Звісно, сама процедура виїзду була ускладнена і багатьом людям відмовляли, якщо вони не мали закордонних паспортів. На різних пропускних пунктах була різна практика. На деяких пунктах людина без документів могла виїхати, на інших — ні.
Така практика, на жаль, зустрічалася, і ця дихотомія не сприяла адекватному перетину кордону. Дискримінація Звісно, серед тих, хто виїжджав за кордон, були люди, які стикалися з упередженим ставленням до себе саме як до ромів, а не до українців.
Особливо це стосувалося тих людей, які знаходилися на території Чехії, Угорщини — мабуть, це антилідери з не дуже толерантного ставлення до ромів, м’яко кажучи.
Були випадки, коли навіть жінкам з дітьми просто давали тимчасове житло у тюрмах — в приміщеннях, що раніше використовувалися для тримання людей, які відбувають покарання. Ці жінки потім поверталися до України, бо просто не могли терпіти таке ставлення до себе.
Людям складно адаптуватися — багато наших ромських партнерів з сусідніх країн говорять про те, що до місцевих ромів інакше ставлення, ніж до переселенців з України. Тому що цей загальний стереотип про ромів є, і, можливо, люди вже звикли до своїх.
А тут — інші, й у людей іноді немає розуміння, яка ситуація з ромами в Україні. Одна з ініціатив, яку ми запровадили — «дорожня карта» для установ, які працюють з переселенцями, шукачами притулку, зокрема з ромами.
Ми дали загальну інформацію про ситуацію ромів, про їх особливості — мовні, культурні. Отримали багато позитивних відгуків про те, що ця інформація була корисна. Вона перекладена п’ятьма мовами: французькою, чеською, німецькою, англійською та угорською.
Як ми почули від тих, хто цим вже користувався, такі матеріали — корисні. Весь цей час, протягом якого в нас триває повномасштабна війна, ми стикаємося з певною спекуляцією на темі упередженого ставлення до ромів в Україні.
Наприклад, у березні 2022 року був випадок, коли ромських дівчат публічно покарали за ймовірне вчинення крадіжки.
Зробили це особи, які представляють організацію з історією переслідування людей саме за етнічною ознакою, а саме за ромською ознакою, що у принципі є проблематичним.
Російські пропагандистські ЗМІ одразу підхопили цю інформацію і використовували це в дуже викривленому контексті — буцімто українці знущаються над російськомовними.
Інший контекст цієї ж новини: дивіться, українські нацисти нібито знущаються з ромів, які нікого не чіпали.
Наші правоохоронні органи реагують на такі випадки, і цей приклад є ілюстративним: протягом цього періоду ми стали більше комунікувати і обмінюватися інформацією щодо різних інцидентів, які відбуваються.
Наша мета — це давати об'єктивну інформацію щодо подібних інцидентів, які стають публічними. Дуже складно підтримувати зв’язок з потерпілими та зі свідками, тому що люди не вірять, що, говорячи про такі випадки, можна щось змінити.
Воїни У складі Збройних сил України та інших формувань зараз воює чимало ромів. Ми навіть самі, якщо чесно, не очікували, що буде багато добровольців, які пішли захищати країну. Дуже важлива також і ситуація, в якій перебувають сім'ї людей, які захищають країну.
Ці два питання пов’язані: ми намагаємося підтримувати жінок військовослужбовців продуктовими наборами або через мережу ромських медіаторів.
Це також допомога в отриманні особистих документів, консультації тощо, а завдяки злагодженій роботі з центрами безоплатної допомоги — також і юридична допомога для сімей ВПО.
Роми у складі ЗСУ сьогодні — це можливість для нас показати нашу солідарність з усім суспільством і продемонструвати, хто є справжніми патріотами. Від початку війни в 2014 році і до 24 лютого цього року поняття «патріотизм» багато разів переосмислювалося.
На жаль, впродовж цих восьми років певні групи в суспільстві до певної міри монополізували наратив про патріотизм. Сьогодні ж ми бачимо ромів, вірменів, кримських татар, євреїв та інші національності, які захищають нашу країну.
Це дійсно показує реальний контекст цієї війни. Це спротив, бажання захистити себе. І роми, як і всі в нашій країні активні, небайдужі люди, роблять свій внесок у збереження нашої цілісності.