Втрати не бентежать Кремль. Що потрібно зробити Україні і партнерам, щоб повернути мир на континент
Чому протидія РФ має бути поставлена на зовсім інший плановий стратегічний рівень, коли кожний союзник знає – хто, скільки і що робить у відповідний період часу на регулярній та постійні основі, цього року, наступного і далі".
Думка На третьому році повномасштабної війни на сході континенту поступово відкривається усвідомлення того, що "десь там", в українських степах, воно може і не закінчитись, якщо не починати готуватись самим і не думати, як збільшити допомогу Україні.
Одні кажуть про необхідність підвищення видатків на оборону країн НАТО до 3% ВВП, інші – створюють власні довгострокові оборонні фонди, треті – ініціюють повернення до призову на строкову службу в армії та перезапуск ОПК, четверті – пропонують встановити планку для військової підтримки України на рівні, приміром, 0,25% ВВП держав-союзників.
Квінтесенцією стала неочікувана для багатьох ініціатива Генерального секретаря НАТО про створення довгострокового (п’ятирічного) фонду військової підтримки України загальним обсягом 100 млрд євро.
Щодо останнього – у більшості і політиків, і експертів відразу виникли ну дуже великі сумніви.
Якщо згадати, з якими потугами вдалося після двох місяців важких дискусій додати Європейському фонду миру, де з початку 2024 року практично не було нічого, лише 5 млрд євро, та відкладену невідомо на скільки ініціативу щодо чотирирічної загальноєвропейської програми на 20 млрд євро – то уп’ятеро більша сума викликає ну дуже великий скепсис.
Особливо на тлі відвертої заяви Верховного комісара ЄС із зовнішньої політики та політики безпеки Ж.
Борреля, що у ЄС немає ще 50 млрд, щоб замістити допомогу США у разі якщо вона випаде (і тут йшлося про 50 млрд невійськової підтримки, на яку у Європі дивляться на декілька порядків легше, ніж коли розмова заходить про будь-які мілітарні видатки).
Як би там не було – активізація дискусії щодо війни та перспективи найближчих років для континенту є у будь-якому разі корисною.
Держава-агресор дозволяє собі за мовчазної згоди і підтримки переважно бідного, але добре зазомбованого населення, легко виділяти на війну майже 120 млрд доларів на рік Вона дозволить поступово дійти до консенсусу у питаннях, щоб підштовхнути далі до "правильних відповідей".
І тут потрібна мобілізація не тільки виробничих потужностей, але й фінансів. Дуже приємно звучить теза, що сукупне ВВП держав-союзників України у 50 разів більше, ніж у держави-агресора.
На жаль, фізично воює не ВВП, і держава-агресор дозволяє собі за мовчазної згоди і підтримки переважно бідного, але добре зазомбованого населення легко виділяти на війну майже 120 млрд доларів на рік, що нівелює згадане "співставлення ВВП"… Важливо не недооцінювати ворога,а оновлювати військові стратегії, посилювати "із запасом" збройні сили, багатократно збільшувати спроможність ОПК – і це наш шанс відбити спільного ворога Дискусії, готовність йти довгим шляхом до досягнення широкого консенсусу або компромісу – це фундаментальні речі, притаманні будь-якій розвинутій демократії.
Але у нинішній цивілізаційній війні це слабка її ланка у протистоянні з автократією, яка віками живе за принципом "мы за ценой не постоим".
Тому важливо не недооцінювати ворога, готуватись до усіх можливих, навіть гіпотетичних сценаріїв (навіть тих, які не дуже чи зовсім не подобаються), оновлювати військові стратегії, посилювати "із запасом" збройні сили, багатократно збільшувати спроможність ОПК – і це наш шанс відбити спільного ворога, і повернути справедливий мир на континент.