"Повстання Штатів". Що не так із новим фільмом про громадянську війну в Америці
Студія гучно заявила про себе 2022 року, коли їхній фільм "Все завжди і водночас" отримав 7 "Оскарів", включно з "Найкращим фільмом року".
Британський режисер і сценарист Алекс Ґарленд уже не вперше звертається до жанру антиутопії: "Анігіляція", "28 днів потому", "Суддя Дредд", "Пекло". Науково-фантастичний трилер і антиутопія — його улюблені жанри. "Повстання Штатів" — із цього ряду.
Фокус розповість, наскільки цього разу автору вдалася антиутопія. Відчуття, що ідея цього фільму навіяна режисерові протестним рухом у США влітку 2020 року після вбивства 26 травня афроамериканця Джорджа Флойда під час затримання офіцером поліції.
У червні-серпні 2020 року в протестах брало участь від 15 до 26 мільйонів американців. У 200 містах США було введено комендантську годину, понад 30 штатів закликали на допомогу Національну гвардію для забезпечення правопорядку.
У деяких місцях протести супроводжувалися мародерством, погромами і підпалами. Було скоєно 68 нападів на журналістів. Подібні умови показують і автори "Повстання Штатів", тільки дія відбувається на 20 років вперед — у 2040-х роках.
Там починається збройний конфлікт під час правління президента, який залишився на третій термін, ігноруючи закон. Зіткнення народу і поліції переростають у громадянську війну Західних сил (18 штатів) та урядових (загалом, як відомо, 50 штатів).
Детальніше глядачів не ставлять до відома — у чому суть претензій протиборчих сторін. По фільму герої не можуть самі розібрати: до яких сил належить той чи інший озброєний солдат.
Події показуються від імені відомої у своєму колі військової кореспондентки Лі (Кірстен Данст). У її команді напарник — журналіст Джоел (Вагнер Моура).
До них напрошуються літній газетний репортер Семмі (Стівен Мак-Кінлі Хендерсон) і юна фотожурналістка Джессі (Кейлі Спені), для якої героїня Кірстен є кумиром.
Мета — взяти інтерв'ю в американського президента до його повалення, оскільки справи проурядових армій неважливі. Хоча по ТБ постійно йдуть інформаційні повідомлення, що "на тих, хто здасться законній владі, чекає помилування".
Четвірці потрібно дістатися Вашингтона, до якого кілька сотень кілометрів. Роуд-муві будується на вихвалянні репортерської та фотожурналістської професії. Лі головне зробити суперкадр. Розмови часто будуються навколо конкуренції репортерів між собою.
Жінка бувала в різних гарячих точках планети, а тепер із жалем зазначає, що такою "точкою" стала її рідна Америка. Фокус глядача будується через сприйняття досвідченої профі, яка бачила всяке, та фотожурналістки-початківця: останню може й знудити від вигляду вбитих.
У фільмі показано обивателів, які сидять на фермах і їм "ні до чого немає діла", солдатів, у яких постійні перестрілки, активних громадян (які по-звірячому страчують мародерів) і ультраправих бойовиків.
Головні герої фільму мандрують без зброї, у касках і бронежилетах у машині з написом "Преса". Плюси фільму. Він чудово заходить у тематику, на якій нещодавно непогано "вистрілив" антиутопічний трилер з Джулією Робертс "Ілюзія безпеки" (2023).
Алекс Ґарленд майстерно нагнітає обстановку. Чудово показано різні несподіванки, що виникають у репортерів дорогою до столиці, і в найнепередбачуваніший момент, як годиться за жанром.
На їхньому непростому шляху картинки доглянутих лужків змінюються панорамами з сотнями порожніх знищених автомобілів, немов у комп'ютерній грі. Образи героїв, попри свою типовість, не позбавлені індивідуальності.
До того ж яскраві, але епізодичні ролі зіграли тут зірки серіалів. Президента, якого ніхто не знає як звати, зобразив Нік Офферман ("Останні з нас"), а роль ультраправого свавільника дісталася Джессі Племонсу ("Пуститися берега", "Фарго"). Мінуси.
У фільмі єдиний, хто має виразну осмисленість, — це репортери, які прагнуть сенсації. При цьому загальне пекло з бедламом їх не надто хвилює. Нам до кінця фільму так і не розповідають: у чому радикальні відмінності Західних сил і урядових? Це неясно.
Тобто репортери діють у світі абсурдного нещадного насильства, де якийсь сенс лишається тільки в професіоналів від медіа: зробити сильний кадр, узяти сенсаційне інтерв'ю. А солдат, який намагався вибити снайпера з будинку, знав про супротивника тільки: "Він стріляє".
Можливо, режисер хотів показати страшне обличчя насильства загалом. Але річ у тім, що завдяки цьому прийому більшість персонажів сприймаються абстрактно — як персонажі комп'ютерної гри. Як солдат. Як президент США.
Крім Лі та її учениці, яка прагне роздобути кадр — кривавіший і драматичніший — ні в кого немає осмисленої мети. Картина, за ідеєю, має слугувати застереженням щодо неправильних дій політиків і цивільних осіб, щоб такого жаху ніколи не сталося.
Але нам складно сказати: у чому ті прорахувалися? Про них майже нічого невідомо, як і ім'я президента. Та й про лідера повсталих — розмова так і пішла. У стрічці була якась солдатська маса, що атакує Вашингтон.
Але навіть відсутність цілепокладання — не головний недолік фільму. А те, що громадянська війна в Америці тут нагадує квест із картинками. Автор не домігся того, щоб розрізнені епізоди об'єднувала якась особлива військова атмосфера.