«Затягування не на нашу користь». Ми не матимемо спокою, поки є хоч один російський солдат в Україні — інтерв'ю з Загороднюком
— Наскільки можливо завершити активну фазу війни до зими? Чи допоможе нам це зберегти теплоенергетичну інфраструктуру, про що говорять в Офісі президента? Припустимо, на зиму фронт встає, але російські літаки літають, ворожі кораблі ходять, ракети запускають, і ми на це якось особливо не можемо вплинути.
Відео дня — Так, звичайно, ризик є, причому дуже високий. Намагання зупинити це все до зими — це, звичайно, правильно, але реалістично ми бачимо, що у росіян є ідея використати зимовий період, максимально позбавити Україну енергетичних ресурсів для додаткового тиску.
Це факти, вони про це говорять, про це є інформація і, на жаль, нам треба розуміти, що це може бути та реальність, у якій нам жити взимку. І не втішати себе, що цей ризик можна якось 100% передбачити.
Треба звертати на це увагу партнерів, деякі партнери про це вже знають, деякі ні.
Зараз ведуться активні розмови серед посольств, дипломатичних представництв і за кордоном щодо ризиків зимового періоду кампанії, але повністю контролювати ситуацію і не допустити їх шкідливого впливу у нас немає можливостей, це абсолютно всім відомо.
Можна, звичайно, зробити деякі дії для того, аби знизити інтенсивність бойових дій, але в будь-якому випадку нам треба перемагати, тому нам треба накопичувати сили та засоби і виштовхувати російські сили з нашої території.
Яка би не була фаза, ця задача залишається, нікуди не зникає. — Ви говорите, що ми зараз говоримо про це з нашими партнерами, а як вони можуть впливати на ситуацію? — Ситуація надзвичайно складна, але її дуже просто описати.
Доки на нашій території перебуватимуть російські війська, спокою нам не буде, бо вони вживатимуть будь-яких заходів, братимуть будь-які паузи тільки для того, аби просуватися далі.
Тому наша задача переконати партнерів у тому, що ніяких заморозок, ніяких довгих пауз і всього іншого не треба брати, про це і президент говорив і інші посадовці. Нам треба закінчувати якомога швидше, бо затягування війни не на нашу користь.
Тому нам [потрібно] отримувати те обладнання, озброєння, військову техніку, яку нам обіцяли, в найкоротший логістично можливий період, і проводити дії по звільненню наших територій.
Це все одно не змінить стратегічних планів ворога, але якщо вони бачитимуть, що у нас є достатні спроможності для того, щоби дати відсіч, то звичайно, це дасть нам період для ще більшого посилення. Це може принести спокій хоча би на деякі території України.
— Все ж таки деокупувати Україну до кінця року — це якось усе ж таки маловірогідно, дивімося прямо на ситуацію. — Логістично це поки що малореально взагалі, тож так, нереально взагалі, я би так сказав.
Звичайно, є різні варіанти, але якщо брати вірогідність, я не думаю, що на це є сенс розраховувати.
— Тому виникає запитання, по-перше, як тоді виглядатимуть події на фронті взимку, чи можливо взимку наступати? — Взимку можна наступати, але скажімо так, оперативне планування знаходиться в віданні нашого військового командування, це різні структурні підрозділи, які планують оперативну діяльність збройних сил.
Там є різні сценарії, різні варіанти і звісно зараз коментувати їх немає сенсу, це суто рішення військового керівництва, в залежності від тієї оперативної обстановки, яка складатиметься на той час.
У нас надзвичайно кваліфіковане командування, я впевнений, вони приймуть найоптимальніше рішення.
Як виглядатиме взимку, тобто через півроку, оперативна ситуація, наразі навіть теоретично сказати неможливо, тому що варіантів настільки багато, що просто немає сенсу витрачати час на це.
— Якщо ми беремо зимові умови, на чиєму боці, умовно і образно кажучи, гратиме зима? — Будь-які погодні умови гратимуть на боці того, хто до них краще підготувався. Звичайно, у нас на це є більше шансів, тому що ми знаходимося вдома, вся інфраструктура наша, ми її знаємо.
Росіяни розтягнуті по великому фронту, потенційно більше 2,5 тисяч кілометрів, тому не на їх боці ця вся історія. Але у нас також є виклики, та нам, звичайно, це буде зробити легше, ніж їм.
— Якщо зима гратиме не на боці росіян, то швидше за все вони знову намагатимуться якось говорити про мир, про те, аби зафіксувати окуповані території за собою, почнеться певний політичний процес, він ще супроводжуватиметься енергетичною кризою в Європі, це теж буде певний тиск.
Нам, очевидно, треба якось комунікувати з нашими партнерами ту тезу, що мир із Росією не буде миром, а тільки заморожуванням війни, яка потім стане гіршою? — На жаль, досі, як це не дивно, ви пам’ятаєте, коли був давоський форум, там виступав Кіссінджер, всі ці події, тоді дуже активно проштовхувалась ідея якогось компромісу.
Була велика діяльність і МЗС, і недержавних організацій, що просто подумайте трохи наперед на декілька кроків, перед тим як активно просувати нам ідею компромісів.
І велика кількість політиків відмовилася від цього, бо вони розуміють, навіть ставлять запитання: а як ви думаєте, чи можливий мирний договір із Росією? І відповідь на це полягає в запитанні: а що ви туди хочете записати? Як ви бачите текст цього мирного договору? І коли ставиш це запитання, більшість із них припиняє, бо вони не можуть дати нормальний текст.
Якщо вони говорять про якісь компроміси, то це люди, які не думають навіть на трошки вперед. І ми би думали, що на цей період, коли ця вся дискусія вже пройшла ще у червні, що можна було би вже зрозуміти хоча би цю стратегічну картину.
Але, на жаль, ми постійно маємо якихось політиків або дипломатів, чи якихось оглядачів, лідерів громадської думки, скажімо так, які постійно виникають із ідеєю [щодо компромісів]. З цим треба працювати.
Я нещодавно зустрічався з однією делегацією, яка реально абсолютно чітко запитує: коли все-таки, ви думаєте, буде договір про припинення війни? І ми знову починаємо ту ж історію, треба пояснювати одне і те ж просто різним людям постійно.
Так, дійсно, ця енергетична криза сприятиме цим людям, бо вони говоритимуть «а ми казали, що буде важко». Ми пояснюємо зараз, так, буде важко, але не ми в цьому винні, не Україну треба вмовляти.
Їдьте до Росії, вмовляйте їх, хоча це безперспективно, але нехай, якщо хочуть, нехай прикладають зусилля там для того, аби вони деокупували Україну, тоді все буде нормально. Так, це реальність, політична реальність Європи наразі.
— Президент Володимир Зеленський в одному зі своїх попередніх відеозвернень заявив, що скоро окупанти тікатимуть із Херсона.
Я не буду запитувати про дати, часові рамки, мабуть, запитаю: які виклики у нас зараз стоять під час деокупації правобережжя Херсонщини? — Це засоби вогневого ураження, які знаходяться в розпорядженні ворога в тому операційному районі.
Це ж зрозуміло, що вони їх мають, збільшують, збільшують присутність і це все створює дуже серйозні виклики. Наше командування про це, звичайно, знає, про це знають і закордонні, і вітчизняні оглядачі. У принципі тут усе досить зрозуміло.
Але ми впевнені у кваліфікації нашого військового керівництва, вони знають як робити, що робити.
— Скоро має запрацювати ленд-ліз Сполучених Штатів Америки, він щось змінить у ситуації на фронтах? Ми часто чуємо, що нам для контрнаступу не вистачає танків, артилерії, що техніка підходить, але все ж таки це трошки не те, щоби робити саме наступальні дії.
— Воно все те, питання в кількості, не вистачає кількості.
У нас дійсно величезна протяжність фронту, а якщо брати потенційно небезпечні ділянки, на яких зараз не ведеться бойових дій, але вони можуть потенційно вестися і там нам потрібно підтримувати присутність, то звичайно, що ми говоримо про дуже серйозну територію, тому нам кількості не вистачає.
Не вистачає для створення необхідної маси і протиснути противника, зайняти ті позиції, які ми маємо зайняти відповідно до задач.
Ленд-ліз потенційно може це виправити, єдине, що треба розуміти, ленд-ліз — це інструмент, який полягає в тому, що нам дають обладнання або в користування, або в оренду з викупом, чи просто в оренду без викупу.
Наразі все озброєння та військова техніка передається нам як грантова допомога, як допомога без повернення і безоплатно. Питання, яким чином ресурс надходить до нас, чи це в користування, чи назавжди.
Всі розуміють, що подавати військову техніку в зону бойових дій із поверненням — це дуже відносна перспектива цього повернення, бо вона може бути втрачена, пошкоджена. Є велика кількість різних причин, чому це повернення може ніколи не статися.
Крім того, Україні треба вибудовувати постійні спроможності, про що зараз також ведуться переговори, спроможності, які вже системно посилять Україну і не дадуть Росії можливості повторити такі наступи взагалі в усій осяжній перспективі.
Але ленд-ліз — це досить нормальний інструмент для реалізації навіть таких планів. Та інструмент, і питання не в тому, що на Заході немає ресурсів і грошей для надання допомоги Україні.
Ті мільярди доларів, які зараз передаються, не є критичними для американського бюджету. — А сама зброя у них є, яку вони готові дати? — Зброя в них є, ми знаємо, що кількість зброї набагато менша, ніж хотілось би.
І дійсно, якщо ми говоримо про сучасні війни, то більша частина засобів вогневого ураження знаходиться на засобах тактичної авіації, це факт. НАТО планує в першу чергу здобувати вогневу перевагу саме через посилення авіації.
Авіації нам не дають, тому в нас усе йде на землі. Наземних засобів у них менше, тому що вони завжди були як допоміжні для країн НАТО, зокрема Сполучених Штатів, тому кількість цих засобів набагато менша.
Якщо артилерія у нас як ключовий засіб, то в доктрині США він допоміжний, тому у них немає великої кількості артилерійських знарядь. Навіть виробництво дуже обмежене тих же М777, у Сполучених Штатах це допоміжна зброя. Тому є така проблема.
Але та кількість, яка наразі нам потрібна для того, щоби створити критичну масу для більш-менш масштабного, але ефективного контрнаступу, вона є. Питання зараз у тому, щоби ми створили ті підрозділи, які будуть користуватися, навчили їх.
Вона доїхала, це чисто логістична частина, і політична частина. вони мають нарешті визначитись із форматом нашої перемоги, з форматом, як відбуватимуться бойові дії в найближчій перспективі.
Я думаю, якщо ми остаточно прийдемо на позицію з цього питання, то ми її отримаємо. Я впевнений, що це лише питання часу. І в цьому випадку ми дійсно зможемо закінчити наші контрнаступальні дії.
— Скажіть, а чи треба нам можливо самим починати вже щось виробляти і робити якісь заводи воєнної техніки, враховуючи, що у нас ворог завжди буде поруч і завжди намагатиметься окупувати? Це вже ні для кого не має бути секретом.
Чи можливо в умовах війни не робити певні рухи в цьому напрямку? — Можливо робити. Звичайно, ми не можемо коментувати, які конкретно рухи можна робити, які рухи робляться, але дійсно час не стоїть на місці, звичайно, робляться деякі напрями, але коментувати це не можна.
Єдине, що можна сказати — це те, що є велика кількість ризиків, тому що будь-яке виробництво одразу ж стає ризиковим із погляду атак противника, бомбардувань, ракетних, авіаційних ударів.
Єдиний момент — це те, що на перспективу ми маємо забезпечити себе хоча б основними, критичними типами озброєння, які виробляються або в Україні, або в безпосередній близькості до України суто географічно, тому що з логістичного погляду тягнути все обладнання зі Сполучених Штатів — це важко, дорого і недоцільно.
Абсолютно підтримую тезу про те, що доки Путін є, взагалі існує, він намагатиметься захопити Україну, тому цей стратегічний ризик із нами ще надовго. — Там ще й колективний Путін окрім усього є. — Так, абсолютно.
— У Генштабі повідомили, що воювати проти України погодилися до 13 тисяч колишніх військових із Білорусі. Що це означає? Чи означає те, що загроза з пІвночі посилилась? — Загроза з пІвночі є завжди, вона є з першого тижня війн, ми про це всі знаємо.
Звичайно, що білоруський фактор завжди був як годинниковий механізм, про який ми просто маємо розуміти, що в будь-який момент він може спрацювати. Хто там погодився, ми про це не говоримо, як це погоджувалося — теж, це пропагандистські історії.
Але ми знаємо, що тиск на так званого президента Білорусі надзвичайно сильний для того, щоби він відкрив другий фронт. Цей ризик є, на жаль. Будемо дивитися, тому що для них це буде катастрофа.
Як для Росії стала катастрофою та кампанія, яку вони почали 24-го, для Білорусі це буде ще більша катастрофа.
Тому що загибель навіть тисячі, двох тисяч військовослужбовців буде перший раз в історії Білорусі з часів Другої світової війни, коли у них гинуть у бою військові, і це абсолютно не прикрашатиме білоруську історію.
Це буде ганебна частина і вона може бути кінцем того режиму, який наразі там існує. Не те щоби ми сильно переймалися за той режим, але цей режим має думати, що для них участь у цій війні може бути кінцем дуже швидко.
— Чи розуміємо ми, які нині плани у ворога безпосередньо на фронті? Постійно лунають чутки, [про плани] захопити то те, то інше місто: Кривий Ріг, Запоріжжя, Миколаїв. Росіяни також роблять локальні наступи на Донбасі, перекинули багато людей на правий берег Херсонщини.
Що замислив ворог, як він намагатиметься діяти? — Тут цікава історія, тому що ми фактично перехопили ініціативу. Як це розвивалося? Спочатку, в першій фазі війни вони відкрили щонайменше 10 операційних напрямків.
Ці напрямки вони, звичайно, не могли підтримувати одночасно, тобто зробили величезну кількість помилок із самого початку війни, які дуже дорого їм коштували. Тут навіть немає сенсу перераховувати, їх було дуже багато, як вони взагалі планували почати кампанію.
Після великих втрат, після неможливості досягнути нормальних успіхів на абсолютній більшості цих напрямків, вони зупинилися, перегрупувалися і сконцентрували все на одному, це був схід України.
Там вони досягнули деяких проміжних успіхів, але далі зупинились і в цей час Україна почала загрожувати їм на інших ділянках. У Харкові ми почали відтискати їх і звичайно створюємо наше угруповання, потенційно загрожуємо їм на півдні.
Вони запанікували і десь місяць тому почали перекидати сили. І знову ж таки почали діяти на декількох напрямках одночасно, планувати свої дії одночасно на декількох.
Для Росії це дуже небезпечно, тому що вони не можуть, їх організаційна структура надзвичайно централізована, вона не може ефективно працювати на декількох напрямках одночасно, вони просто не здатні на це.
Як це не дивно звучить для такої великої армії, весь світ дивується цьому, але це факт.
Тому ми говоримо про третю фазу війни, яка почалася на початку цього місяця, і звичайно, що перспективи для росіян дуже погані, тому що вони не зможуть досягти успіхів одночасно і там, і там, і там. Вони просто не спроможні організаційно.