Україна — не Тайвань. Чому за когось США готові піти на війну, а комусь обрізають допомогу
Але чомусь, зауважує політолог Роман Безсмертний, за Тайвань Америка готова воювати, а Україні лише допомагати, скільки потрібно… І в Першу світову, і в Другу світову Україна перетворилася на епіцентр отих найсмачніших (даруйте за те, що я використовую такі терміни) шматочків апельсина, лимона.
Україну я б зобразив у вигляді красивого смачного апельсина, від якого всі хочуть відрізати шматочок. Той вважає, що Крим і Донбас його, той чомусь переконаний, що Закарпаття його.
Війна в Україні не зникне за два-три тижні та рік-півтора, бо йдеться не про Україну та не про російсько-українські стосунки, ідеться не про ситуацію на рівні Євразійського континенту, на рівні Центральноєвропейського регіону. Ідеться взагалі про глобальний порядок.
Якщо брати нинішню ситуацію, то що Тайвань, що Філіппіни, що Україна з точки зору правової морально-етичної норми перебувають в однаковому статусі стосовно Сполучених Штатів Америки, бо там є відповідні двосторонні угоди, Будапештський меморандум.
Не треба про нього забувати, бо там зобов'язання викладені в тому числі для Франції, у тому числі й для Великобританії, Китаю.
Якщо Росія їх не виконує, то не означає, що ці не мають його виконувати, і тоді виникає просте запитання: чому на відповідь, якщо Китай посуне на Тайвань, звучить фраза: "Сполучені Штати вступлять у війну".
Чому у випадку, якщо Росія піде на Україну: "Ми допомагатимемо стільки, скільки треба буде, до кінця". Це така магічна фраза "до кінця", але я називаю це подвійними стандартами. Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції.